Новий Світогляд

В голові Лай божевільно плутались думки, вона застигла біля стіни з проєктор не в змозі зібратись. Її охопило жахливе та темне хвилювання, ніби вона ось-ось мала почути якусь моторошну історію, яку їй обіцяв розказати загадковий оповідач. Цей дім. Він був реальним, але вона не могла його намалювати сама, якщо не бачила, так? Адже в школі казали не слухати почуття, лише холодний розум.  Що вони, на які необачно покладались люди в минулому, завжди брехала. Що вони призводили лише до катастроф, та цей ненадійний оповідач всередині завжди хибив. Що треба було слухати лише розсуд, та не дозволяти собі відчувати зайве.

Але карти були прямо перед нею, чітка проєкція під пальцями. Лай вирішила спробувати порівняти те що бачила зі своєю картиною. Вона викликала її змахом руки по інтерфейсу проєкція, але побачила лише повідомлення, що дані відсутні.

Вона обхопила себе руками, бо її раптово затрясло. З вуха знов потекло червоне, та здається чим більше вона чинила спротив, тим гірше вона почувалась. Лай скрутилась на підлозі під проєкцією, намагаючись вгамувати біль в голові. 

Коли вона вщухла, дівчина піднялась, безсило лягла у своє ліжко та вимкнулась. 

Сни були дивні. Вона бачила велетенські коридори, що вели в центр Землі до стовбура зі світла, що прошив його наскрізь, та який, як ніби розповідав їй хтось, містив всі дані всіх людей — починаючи з 2010 року, коли цю систему було вперше спроєктовано. Та контролював їх всіх, всіх людей. Уві сні це знання здавалось чимось настільки природним, як її власне ім’я. 

Ще вона бачила сотні стражів (таких як Ванко, прошепотів голос в її голові), що кожну третю ніч злітались до цього пристрою, названого в її сні Статком, та віддавали всю інформацію, яку зібрали за день, щоб посилити мережу невидимого впливу над суспільством. Уві сні здавалось абсолютно очевидним знанням, що кожну третю ніч у Чемпіонів була можливість самостійно обрати паузу на день чи два, якщо він хотів, та ті зі стражей цього дивного підземного світу, що брали участь у шоу, використовували це щоб принести зібране в Статок (як Ванко, шепотів її голос, як Ванко). Та Лай уві сні раптово почала розуміти, що цей тихий та відчайдушний голос належить їй самій.

Коли вона прокинулась, була ніч. Майже друга ночі. Лай не звикла в цей час бути в ліжку. Її тіло гуділо енергією, яку прагнуло викинути бодай кудись. Дівчина піднялась, зробила растяжку, та сама не розуміючи що робить підійшла до люка, що відкривався до короткої платформи зовні. Їй чомусь здалось… що вона могла б летіти без токсинів. Але вона швидко оговталась, бо зрозуміла, що це лише ілюзія, як завжди їй казали в школі та суспільному університеті, лише ці дурні відчуття, які були  брехливі та неправдиві. 

Сон, який їй наснився торкнувся її скроні спогадами. На цей раз ніякого болю та спротиву не було. Лай була Чемпіоном, а вони відрізнялись від звичайних жителів міста здатністю діяти рішуче. В її голові швидко оформлювався план, як дізнатись щось про це дивне збіг з домівкою біля прірви. Це та цей дивний біль, ця кровотеча, були ключами до загадок, що сталися з нею останнім часом, та дивною поведінкою Ванко. В цей раз біль справді не з’явився. 

Лай відкрила карти, щоб подивитись знов координати будівлі зі сходами, але в цей раз там… просто нічого не було. Дівчина розуміла, на цей раз дуже ясно, що системи Нового Світогляду працюють проти неї, чистять зайве, контролюють все, та відчай, який був всередині неї вимагав дій. Бо це було б єдиною правдою у світі, повному брехні.

З її ока пролилась  єдина сльоза. Руфус. Що вони з ним зробили? Та чи вистачить її спогадів, щоб побороти цю жахливу систему контролю, сховану за брехнею про токсини.

Але щоб не викликати спротив системи, треба було покластися на неї, удати, що ти її частина, що все добре. Як колись розповідали про шпигунів, коли людство все ще було роздроблено на фракції. Але поводі Лай розуміла, що зараз було не краще, хоча вона не пам’ятала нічого з того, що б вона могла пам’ятати. Але вона принаймні знала, що її пам’ять вкрали, спотворили, понівечили. Що навколо брехня, скрита під ідеальними фасадами міста, що було її домом. Що ця кров з її вуха це була рана від її пам’яті, що вирізали, рана її життя, що було фрагментоване на частини та кровоточило.

Та це відчуття… принесло їй свободу. Вона ніби звільнилась від чогось похмурого та гнітючого, що запустило в її мозок свої мацаки. 

Погляд Ванко. Його укус. Повідомлення від її друга. Зараз всі ці розрізнені фрагменти мали сенс. Вона раптово зрозуміла, що вони означали — ці дивні сни та видіння. Її вкрадене життя. Її спогади. Троянда в руках з попелу, що сипалась на вітру у чорний як саме вугілля прах.

На її столі, на невеликій платформі, з’явились білети на експрес, спеціальні місця, окремо від звичайних громадян. 

Та Лай вже знала що робити, коли вона займе своє місце там… ніби вже колись це робила.