Комета

— З Лободо будуть скидати використані пристрої, — прошепотів молодик поряд. Його шкіра була фіолетового відтінку, він теж був хворий на вампіризм.

— Руфус, я хочу почути що він каже, не відривай, — прошепотіла у відповідь Лай.

— Зануда, — підморгнув він.

Чоловік розповідав про їх величне майбутнє як дорослих людей, що стануть будувати наступне покоління системи Нового Світогляду на славу всього людства.

Лай зітхнула та покосилась на Руфуса. Це було не просто нудно, а жахливо як нудно. Вона була розчарована, як й інші, бо сподівались що він потрапить у відсоток доповідачів, що розповідають щось цінне.

— Ванко дивно поводиться, — не витримав тиші молодик поряд. — Не привітався зі мною, та погляд якийсь моторошний.

— Чому дивний? Прямо типовий Ванко. Пам’ятаєш вже було те саме? Мабуть, в нього просто настрій кепський, — прошепотіла Лай.

— Я бачив, як він з кимось розмовляв по своєму пристрою, — пробурмотів Руфус дуже тихо, бо сивий чоловік почав на нього коситись з підозрою. — Казав дивні речі.

Раптово, погляд чоловіка що робив доповідь різко зафіксувався на них обох, ніби увімкнули прожектор.

В спогадах Лай попри все раціональне спалахнуло слово.

Одне дуже дивне, незрозуміле слово та цифри:

Killah129

Вона гадки не мала, що воно означає та про що йде мова.

Від погляду чоловіка було моторошно. Це був погляд людини з якою краще зайвий раз не жартувати. Але Лай була Чемпіоном, та вона стримано та жорстко посміхнулась йому. Той відвів погляд.

— Зустрінемось після занять в Дивосадах, — пробурмотів Руфус. Він захотів торкнутись Лай рукою до її руки, але над їхніми плечима спалахнули червоні трикутники.

— Дисципліна! — підвищив голос на них вчитель. — Не забувайте, де ви! Пан Алан ще не завершив свою доповідь.

З метою збереження анонімності у світі Нового Світогляду ніхто не використовував фамілії, лише імена.

Решта доповіді прибулого взагалі не запам’яталась, та була просто відчайдушно нудною. Заняття були звичайними. Але пізніше Лай зробила певну кількість помилок в тесті, та від відчаю залишила невелику вм'ятину в столі своїми зміцненими біотитаном костяшками кулака, хоча вона швидко затягнулась сама по собі.

Дивосади були радше схожі на те якими раніше були кладовища. Кладовища рослин. Високі стіни з зображеннями рослин — об’ємними та з імітацією доторків, але, ну, мертвими. Великий лабіринт просто неба, де легко сховатись та вести максимально дивні розмови.

— Руфус? Я тебе обшукалась, — сказала Лай з полегшенням молодику, зі спини на нього схожого.

Той розвернувся. Це був не він.

— Він хотів передати, що не зможе прийти, — молодик з прилизаним волоссям, але блідою шкірою та гострими рисами обличчя посміхнувся.

Лай відчула, що щось сталось. Щось дуже кепське.

— А… Добре, — вона посміхнулась, та пішла геть. Тому що коли вона спробувала торкнутись його спини, замість трикутника над плечем загорівся силует птаха. Неоново-синій птах, символ Нового Світогляду. Руфус потрапив в біду.

Перш ніж вийти з Дивосаду, Лай зупинилася на мить, бо в голові почали спалахувати якісь дивні образи. Але разом з тим почав наростати сильний біль.

Медична капсула.

Спочатку медична капсула, потім розібратись що сталось з Руфусом.

Лай вийшла з університету та сіла у суспільне в таксі.

Поряд їхав молодик, та Лай відчула… щось, що казало, що він тут не просто так.

Що сталось, вона щось порушила?

Але молодик вийшов раніше за неї.

Лай піднялась в схожій на яйце капсулі ліфта на свій поверх майже в самій башті (дах був схожий на трикутне вушко голки), та зайшла у свій дім.

У неї було всього дві кімнати, та й ті маленькі. Медична капсула спалахнула синім, коли вона сіла в неї та зачинила очі. Її окутало тепле сяйво що сприяло відновленню клітин та поступово головний біль уходив геть, разом з картинками, що так її мучили та виглядали ніби якісь чужі спогади в її голові.

Вона вийшла з неї старою собою — зібраною та жорсткою. Руфус… а можливо, Руфус сам з цього виплутається? Адже він був хворий на вампіризм, що давало йому здатність боротися з тим, що не могли побороти просто люди.

Раптом дівчина почула гуркіт схожий на грім зовні.

Лай визирнула з вікна та побачила що в небі горить величезна комета.

З Лободо — станції, що кружляла над планетою — скидали сміття, яке гарно та без шкоди згорить в атмосфері. Сама станція сьогодні була дуже низько та її велетенське колесо було видно так ясно, що здавалось вона ось-ось впаде на місто.

Лай якийсь час дивилась, як комета падає та гасне, щоб зникнути без сліду.

Треба було підготуватись до ігор з першої до третьої, одна порція токсинів за одну годину, а потім ще одна порція токсинів за пів години.

Але… якась думка, що здавалась їй неприродною. Про те, що сталось з Руфусом.