Фінал

Розділ змінено, перепрошую за плутанину, глюкнув планшет.

Удар був таким сильним, що їх тіла могли розсипатись на частки — якби не були могутніми тілами Чемпіонів. Легкий та міцний біологічний титан в їх тілах добре тримав пошкодження, які б розтрощили кістки звичайної людини. По структурі він не відрізнявся від кісток.

Але навіть Лай відчула на якусь мить що втрачає свідомість. Ванко теж послабив хватку, та вона врешті-решт змогла скинути його з себе. Її серце відгукнулось болем, коли вона побачила як він падає вниз, але вона сама не затрималась в повітрі довго. Її реактивний рюкзак застиг, та вона почала падати. Лай охопила паніка — вона була з першої до третьої без левітації. Дівчина падала, намагаючись хапати руками повітря, повторюючи про себе “Будь ласка, будь ласка, будь ласка…” та раптово… Її тіло почалось балансувати, левітація повільно, але поверталась. В якийсь момент вона зупинилась від падіння, та м’яко опустилась на землю — разом з Ванко, що, здається, через удар теж втратив концентрацію.

Але він важко підвівся та зайняв ту саму сумно відому стійку, яку найбільше любили глядачі та якій жорстко вчили під час тренувань, бо ігри з першої до третьої були видовищним шоу.

Лай та Ванко стояли на острівці з пласких скель, що був трохи віддаленим від берега Мрійного моря.

“Я люблю тебе,” прошепотіла Лай, та теж зайняла цю жорстку стійку.

Раптово, почувся чийсь сміх.

На реактивному рюкзаку з’явився Чемпіон, якого Лай легко впізнала. Це був Руфус — відсутність нічного токсину дозволила його їй його згадати. Він був блідим, з фарбою на основі латекса що обтягувала лице, та таким самим чорним інтегратом, як й Ванко. Але через цей генетичний дефект вона вже почала ставати блідо-фіолетовою, що глядачам не дуже подобалось, тому він використовував маскування. Його одяг був чорним та натякав на трикстерську сутність. Він часто виступав її союзником в іграх з першої до третьої.

— Крихітко… — сказав він, поки Лай стискала кулаки та намагалась заспокоїти важке дихання. — Що у вас тут за драма?

Його токсин був створеним для того, щоб

Ванко повільно посміхнувся та натис щось на своєму терміналі на руці. Його тіло зникло у синьому сяйві.

Лай застигла. Що це? Телепортація чи маскування? Її почуття напружились.

Але спливали секунди, атаки не було.

Лай ще стояла деякий час, готова, до нападу, але він так й не стався. Схоже що це була телепортація.

Руфус хотів щось сказати, але почувся довгий, гучний та урочистий сигнал. Ігри з першої до третьої завершились.

Лай сповзла на скелі вниз, лягла та торкнулась її холодної поверхні щокою, поки відчувала як Руфус, тепер сонний та повільний, летів геть. Все завершилось. Все завершилось.

Хоча вона розуміла, що це була ілюзія — ця моторошна, як все її життя, пригода тільки починалась.

Лай відкрила очі у себе в кімнаті. Нестерпно боліла голова, ніби вона вчора переїла пігулки Парадайз. Дівчина підвелася, та побачила на своїй подушці чорну кров, що вилилась з вуха. Вона вилаялась. Схоже що бійка на шоу була дуже істотною цього разу, та їй щось пошкодили. 

Заняття в суспільному університеті були сьогодні, та на стіні підсвічувався червоним відповідний напис. Через мить навушник внутрішнього пристрою повідомив тихим голосом прямо в голову про заняття. Лай сіла на своєму ліжку та потерла обличчя руками. Доведеться знов використати медичну капсулу, якщо не стане краще, а вона цього дуже, дуже не любила.

Вона моргнула, дивлячись на шрам на руці, схожий на подряпину, який її могутнє тіло вже затягнуло. На якусь мить в її голові з’явилось якесь відчуття, ніби щось сталось, але що саме, пригадати Лай не могла.

Дівчина підвелася, час був йти в суспільний університет.

Суспільне таксі було напівпорожнє — їх робили з розрахунком на таку заповненість, щоб жителі міста не відчували порушення кордонів та анонімності. Вона вийшла з таксі та попрямувала до університету. Раптово, вона побачила Ванко, та її серце чомусь відгукнулось незрозумілим болем, хоча вона не могла зрозуміти, чому саме. Якусь мить вона думала, що може підійде та спитає, як в нього справи, але вона не мала на це жодного права та й чесно не хотіла.

В цьому світі навіть кохання регламентувалось правилами, та люди не давали волю почуттям лише тому, що хотіли. Лай відчула як по вуху тече кров. Вона торкнулась його пальцями, та побачила, що вона чорна. Її серце тривожно забилось, але вона згадала, що вона тепер чорний інтеграт. Хоча…  були відсутні спогади, чому та як це сталось. Вона пам’ятала лише цей факт. Лай стояла на сходах біля величезної білої будівлі та дивилась на свої пальці в чорній крові з фіолетовим металічним блиском.

Ванко вже зайшов в будівлю, як вона пам’ятала сьогодні в нього випускні екзамени. Лай закусила губу. Хай, не треба його турбувати. Їм завжди казали в школі не надавати значення особистим почуттям, а піклуватись про власні функції, свою користь суспільству та роль в ньому.

Вона увійшла в бібліотеку та датчик безпеки на мить спалахнув червоним прямокутником. Вона зупинилась — це бувало іноді, що системи реагували так помилково через залишки токсинів. Лай трохи почекала та зайшла всередину — коли тривожне сяйво системи остаточно зникло.