Казка

— Сяйво, — шепотіла дівчина в білому платті зі сріблястим живим візерунком.
В її широко розкритих очах відбивались потоки світла, що лились з неба, та текли по її шкірі, ніби живі. Серед високих сірих будівель падали струмені білого світла, що живило фальшивою енергією та давало ейфорію. Жителі міста — їх було мало, порівняно з населенням міст старого часу, — стояли на площі, витягнувши руки вгору, до світла.
— Сяйво, — шепотів хлопець в чорному светрі без рукавів та кістками екзоскелетів на руках та в його очах був дурман.
Лай дивилась на свої руки, по якім текло світло, поки йшла серед них — одинока худорлява жорстка фігура дівчини-підлітка. Одні були зачаровані, хтось співав, хтось бігав серед променів, хтось безцільно ходив, ніби зомбі — ніщо зараз не вважалось би дивним, в Годину Сяйва.
Саме тому вона й вибрала цей час.
На вулиці Набереж сяйво вже слабшало, та тут сміялись та плавали в у морі ті, у кого були пігулки від радіації, тому діяти треба було швидко, поки ніхто не помітив, що вона не випірнула з води, та залишилась там.
Лай використала інший токсин, що давав не тільки дихання під водою, але й швидкість, рівно п'ять хвилин, щоб знайти під водою непомітний люк, що мав вести у підземне місто. Колись, ще дітьми, вони чули про дивні люки під пірсом, які вели в дивні місця, які їм тоді здавались казковими, а зараз були осередками жаху для дорослих, бо чутки про Підземне Місто були жахливі. Нічого спільного з казками. Колись ці люки використовувалась для скидів, але очисні системи вже давно замінили на станції синтезу, де з відходів видобували та синтезували все, що можна було використати у виробництві, поки не залишалось майже нічого.
Підземне Місто було жахіттям, підземною в'язницею, в якій іноді закінчували Чемпіони, та ті відчайдухи, що йшли туди за своїми рідними ніколи не повертались назад. Воно мало таку страхітливу репутацію, бо мало хто знав, що там взагалі знаходиться, та системи Нового Світогляду 2000 особливо ретельно захищали його бункери, дозволяючи зайти, але нікому не давали змогу вийти. В цьому світі, яким він став, стабільність ціною анонімності стала найбільшою цінністю, та лише одиниці поступались нею заради якихось ідеалів, навіть підлітки. Всі знали, що в їжу щось додають, але навчені військовими конфліктами минулого, люди сьогодення відсутність свободи сприймали як благо, як необхідний для суспільних цілей комфорт. В містах Федерації, де праця машин Нового Світогляду 2000 потребувала невеликого порівняно зі старими часами втручання людини, свобода та бажання свободи стали девіацією. Місто стояло на Пеклі, але більшість була впевнена, що вони занадто хороші, щоб туди потрапити, занадто вільні, занадто слухняні. Та цей спокій нагадував спокій свійських тварин у старі часи, ще до зникнення тваринництва, думала Лай, поки дивилась у чорні отруйні хвилі.
У Годину Сяйва по всій набережній стояли автоматичні кіоски, які дозволяли будь-кому заробляти кошти для життя, лише було достатньо їх увімкнути, та продавати напої та снеки з мінімальною обробкою, бо Сяйво зменшувало вплив радіації.
Лай божевільно посміхнулась, так, щоб дівчина, що стояла за одним з таких автоматів, також трохи отруєна Сяйвом, як всі жителі міста, повірила, що вона пірнає під впливом енергетичної ейфорії. Схоже що, подумала Лай, коли опинилась під водою, збій нічного токсину щось зробив з нею. Вона не могла більше думати тверезо, та ця дивна, незвична тверезість під Сяйвом ніби була іншим рівнем свідомості, недоступним для неї старої.
У неї були питання до Ванко, які крутились у неї в голові, божевільно прокручувались разом з усім, що вона з'ясувала про своє нічне життя, яке до цього було приховане під нічними токсинами.
Тиша товщ радіоактивної води тиснула на вуха, та Лай почувалася впевнено, поки… щось не майнуло поряд. Дівчина застигла, озираючись навколо, намагаючись побачити щось за тонким шаром рідини на роговиці, що генерувалась мікроімплантами в сльозних залозах при зануренні у воду, бо Чемпіони могли битись й у воді.
Він покращував зір, до певної міри, разом з токсином нічного погляду, але вода все одно була чорна, ніби чорнило, навіть попри те що Сяйво освітлювало поверхню. Лай зібралась, бо глибинні механізми її психіки про які попереджали в початковій школі взяли верх над її холодним розумом, та вирушила крізь буремні прибережні течії до одного з люків.
Вода була холодна – пори року були менш відчутні зараз, та абсолютно хаотичні через вплив ери антропоцену, та здогадатись, якої температури буде вода завтра було квестом навіть для науковців.
Лай відчула, як її пальці зісковзують з металу решітки, коли вона спробувала її відкрити, сподіваючись, що зможе це зробити. Біцепси на її блідих руках натяглись як канати, мало хто міг уявити якими прокачані токсинами та операціями Чемпіони були насправді сильними.
Вона витягла з рота капсулу мікролазера, що різав метал – інструмент, який вона дістала на чорному ринку за злам. Ця модель при помилковій активації не відрізала пів щелепи, бо різала виключно метал, та не могла пошкодити імпланти, які робили з біометалів, що імітували кістку.
Струмінь лазеру не мав певного кольору, бо це була постлазерна технологія, яка сильно відрізнялась від того, що колись в старі часи звалось лазерами. Метал піддавався дуже погано, та вже спливло чотири хвилини з п'яти.
Лай ударила ногами по решітці, та коли та нарешті піддалась, пірнула у середину труби, на залишок сподіваючись на силу своїх легень.
Тільки через двадцять метрів проходу у майже повній темряві, оскільки токсин нічного зору працював дуже кепсько у воді, вона почула, як хтось – чи щось, пірнуло за нею у зрізаний люк.