Ікла

Щось було не так. Струмені повітря гуділи, поки тіло Лай розрізало повітря. Гули низько та голосно силові поля, що захищали будівлі від пошкоджень. Зірки байдуже дивились вниз, на Чемпіонів, що билися, перемагали та програвали.

Падала чорним шлейфом безсилість, бо щось було не так в тому, як вона зараз почувалась, щось пекельне та страшне підіймалось в серці, та вона поволі починала розуміти, що це — здатність повністю усвідомлювати те, що коїться навкруги.

Один неуважний рух, та дрон Лай відлетів геть, бо вона заділа його рукою, адже зрадила нищівній точності свого тіла. Вона була повністю свідома. Левітація вимагала точних та сильних рухів, постійного напруження м'язів, дівчина почала втрачати висоту через те що її свідомість була занадто... яскравою. У вухах засвистіло повітря, поки вона намагалась відновити політ, але м'язи в стані повних відчуттів відмовлялись її слухати.

Лай побачила, що один з ворожих Чемпіонів полетів за нею, та він радіював тишею, ніби розповсюджував її. Вона знала його, навіть ця нова, повністю свідома Лай, це був Гео, один з найнебезпечніших Чемпіонів, чорний інтеграт, один укус потужних іклів якого міг вбити. Чорні інтеграти вважались темними героями, адже Лай, яка носила чорний костюм, все одно мала імідж для публіки когось, хто представляв мораль та доброчесність.

Він вхопив її легко та ніжно, та вона побачила його очі в прорізах маски, що сяяли рожевим. Він нахилився, поки Лай здригалась в його руках від цієї страшної ніжності, не здатна поворухнутись через крихітні тонкі та гострі голки в його тонких рукавичках. Вона відчувала його дихання, яке залізно пахло кров'ю, адже вони справді, справді пили кров, коли перемагали, та укус точно в шию був майже легким, але біль пронизав все тіло.

Це ніби змусило діяти Лай попри отруту з голок, змусило токсин закрити її адреналіновим шлейфом та напружити тіло в ударі.

Але... Решта ночі пройшла як в тумані, вона більше нічого не змогла запам'ятати.

Лай дивилася в дзеркало санітарного відділу квартири. На червоні плями та синець від укусу — сліди від зубів нагадували сліди від зубів дикої тварини. В голові каламутилось, та вона знала, що це, чула під час тренування в минулому, що означали такі укуси. Ті, хто його проводив розповідали про це багато, адже Чемпіон мав вижити попри все, а укуси чорних інтегратів були вкрай небезпечні.

Лай зі стогоном сіла на підлогу, потім все ж таки підвелася та підійшла до генератора води, випила склянку та сповзла по стіні на підлогу. Отрута від укусу інтеграта розповсюджувалась не так швидко, але це був особливий тип Чемпіонів, найбільш небезпечний. Треба було скористатись домашньою медичною капсулою, якщо не допоможе — прилад сам викличе допомогу.

Лай помотала головою, та важко підвелася, зробила пару кроків, та знов впала. Її знудило прямо на підлогу, у вухах нестерпно шуміло. Браслет сяяв червоним, сповіщаючи про критичний рівень показників крові та серцебиття.

Все перед очима кружляло, ніби в калейдоскопі, а власні руки втрачали чутливість, дівчина вже майже не відчувала текстуру підлоги, що була створена невловимо змінюватись кожні дві секунди.

Лай втратила свідомість, не встигнувши добратись до капсули, її останньою думкою було, як позірно вона буде виглядати, коли її тіло знайдуть, бо браслет завжди викликав допомогу запізно.

Свідомість поверталась уривками, вона чула слова, байдужі та трохи злі, які коментували “токсин”, “експеримент”, “темні”. Її руки стукали по склу медичної капсули, поки вона виринала з агонії у крихку свідомість. Там були люди, кого завгодно б налякали ці медики в масках, та збентежена, хвора, беззахисна та отруєна, Лай думала про те що вона ж хотіла стати однією з них, так? Ретельно вчилась.

Але будь-яка, найстрашніша буря колись вщухає, бо нічого в цьому світі не триває вічно, та колись закінчується.

Лай відкрила очі у темряву.

Сяяли її життєві показники синім, особлива технологія, що використовувала світло та навіть його протилежність, темряву, як носій інформації та екран.

Страшенно хотілось пити, та катетер, підведений до її рота миттєво це зчитав, та пустив декілька краплин води, потім ще та ще, поки спрага трохи не вщухла.

Лай закашлялась та повернулась набік. Щось муркотіло. Лай намацала це “щось” рукою. Воно, ніби середнє між ховрахом та котом, дивилось на неї осяяними синім очима, сиділо у неї на животі.

Це було поєднання живого та технологій, одна з істот, які були розумними компаньйонами та тимчасовою втіхою хворих, а також комп'ютером та носієм інформації водночас. Він ніс в собі всю інформацію про її стан.

— І як тебе звуть? — спитала Лай, хотіла сказати, але хрипко прошепотіла.

Істота притислась до неї та замуркотіла голосніше. На її ошийнику був осяяний напис “Воллі”.

— Воллі, — сказала Лай. — Дуже приємно, я — Лай.

Місце, де вона знаходилась було малим індивідуальним боксом. Зовні — Лай знала — були стільники з подібних дверей, навколо яких літали великі та малі дрони, а також медичний транспорт. Важка медицина досі не була повністю автоматизована, оскільки прилади не були настільки гнучкі, щоб розв'язувати всі проблеми тяжких пацієнтів, навіть якщо такі хвороби як рак були тепер чимось не важкішим, ніж колись застуда.

Над Лай спалахнули написи, які вона почала читати, намагаючись бороти сильну нудоту.