Розділ 2: Лабіринти Інтриг

Так почалася їхня гра.У лабіринтах Шептора, де стіни шепотіли ілюзії, вони розкопували підказки: стародавні руни, що вказували на зраду в Ордені Сонця та королівському дворі Асторіану. Елара маніпулювала тінями, ховаючи від патрулів чуми — магічної хвороби, що крала сили еліт, залишаючи зморшкуваті оболонки. Вален стабілізував бунтівну магію, його еліксири фіксуючи пастки. Гумор не давав напрузі зламати: "Ви, лорде, з вашою родиною — як симфонія з десяти голосів, — жартувала Елара, уникаючи ілюзорних змій. — Я б не витримала й вечора без втечі". "А ви — як мій компас, що завжди вказує не туди, — відповів він, витягаючи її з пастки посмішкою. — Але без вас я б досі сидів на балах, уникаючи чергової нареченої від батька. Моя сім'я думає, що я — вічний холостяк через чуму, а не через... ну, ви знаєте".

Напруга росла з кожним днем. Зрада виявилася ближчою: брат Валена, амбітний лорд Ерік, таємно торгував з Тенебрисом, крадучи кристал для власної влади — план зруйнувати "вічну стабільність" Асторіану, замінивши її сонячним хаосом. А Елара приховувала своє минуле: вона втекла з Ордену не просто так, а з вироком єресі, що робила її союз з аристократом смертним гріхом. Вночі біля ефірного вогнища, де магія перемішувалася, створюючи іскри, Вален спитав: "Що, якщо ми знайдемо кристал, а вас видадуть за єретичку? Моя родина... вони очікують від мене союзу з кимось 'пристойним'. Не з тіньовою відьмою, яка краде мої еліксири для жартів". Елара торкнулася його руки — вперше без іронії. "А якщо я скажу, що ваші 'обов'язки' — як кайдани, а не якір? Виглядаєте на двадцять, але живете як старець. Ризикнете, лорде, чи повернетеся до балів?" Він не відповів, тільки присунувся ближче, і тіні танцювали навколо них, ніби схвалюючи. Їхня магія — тіньова регенерація Елари й стабілізуюча фіксація Валена — робила їх сильнішими разом, але вразливими: якщо кристал розіб'ється, молодість зникне, залишивши шрами часу.

Погоня привела до Елдори, столиці, де бали вирували інтригами. Орден Сонця надіслав агентів — жерців з сонячними клинками, що палали в темряві. Елара й Вален інфільтрувалися на королівський бал, переодягнені: вона — як таємнича гостя з Тенебрису, він — як завжди, але з тінню сумніву в очах. "Ти впевнена, що твої тіні не видали нас? — прошепотів Вален, ведучи її в танці під ефірними вогнями. — Моя родина тут, і якщо вони помітять..." "А твої еліксири не зроблять нас 'вічно нудними'? — парирувала вона, її зеленими очима блиснувши. — Танцюй, лорде, або я змушу тіні станцювати за тебе!" Гумор розряджав повітря, але серце калатало — брат Валена, Ерік, був тут, з кристалом у кишені