ДЕ ВОНА?

Я знала, що він повернеться. Він повертався щовечора, і як тільки я перетворилася, то одразу вийшла в хол чекати його. Тіло закріплювала знайома важкість, але в думках панував незвичний спокій. Мені до нестями хотілося поговорити з ним, збагнути, що саме тягне його сюди, в цей проклятий будинок, щоночі. Відкрилися двері, і він зайшов всередину — туди, де на нього ніхто не мав чекати. Моє серце на мить просто зупинилося. Всередині все стиснулося від лякаючого питання: а чи готова я насправді до цієї розмови?

Люцій повільно підійшов ближче і він дивився на мене без найменшого застереження. Моя дика істота боялася його — боялася цієї дивовижної беззбройності, перед якою вся моя лють ставала безсилою.

— Ти повернувся, — мій голос лунав уже не як звірине шипіння. Це було вперше, коли я взагалі щось вимовила у цьому проклятому вигляді, і власні слова здалися мені чужими.

— Я ж казав, що повернуся, — тихо відповів Люцій, зупинившись за крок від мене.

Я хворобливо здригнулася, опустивши свої руки з довгими кігтями:

— Навіщо ти ходиш сюди?

Я хотіла знати, чому він знову й знову шукає тут смерті, чому не тікає від потвори.

Він мовчав, але я бачила, як він щиро тішився тому, що за довгий місяць я нарешті сама заговорила з ним. Повільно розриваючи відстань, він підійшов ще ближче й знову обережно доторкнувся до моєї прохолодної щоки.

Нам більше не потрібно було говорити. Усередині мене розлилося вологе тепло. Я хотіла цього більше за все на світі — щоб хтось не злякався.

Він м'яко притягнув мене до себе, повільно продовжуючи роздивлятися моє тіло. Моя вугільно-чорна луска, яка завжди здавалася мені огидною бронею, тріпотіла від його присутності. Доторкаючись до мого живота та малюючи кола навколо нього, Люцій змусив мене затремтіти від цієї нестерпно солодкої ніжності. Я відчувала, як усередині мене розливається гаряче збудження.

Не зводячи очей із мого палаючого погляду, він потягнувся до моїх губ і вперше торкнувся їх.

Наші губи зустрілися — несподівано м'які, вони здатні були обпікати краще за будь-який вогонь. Я легенько здригнулася й затамувала подих: я не могла повірити, що людина може цілувати без жодної тіні огиди.

Він заглибив поцілунок, відчуваючи, як моє заціпеніння остаточно розчиняється. Я відповіла з дикою, накопиченою роками жагою, огорнувши його шию своїми довгими руками. Кожен мій м'яз був напружений — я контролювала кожен свій рух, смертельно боячись завдати йому болю.

Його долоні повільно спускалися нижче по моїй спині, пестячи вугільно-чорну луску. Під його гарячими пальцями ця прохолодна броня ставала м'якшою, вбираючи тепло його тіла. Кожен його дотик змушував мене дрижати від невідомого досі, майже катувального відчуття насолоди.

Він м'яко взяв мене за т долоню й потягнув за собою, ведучи сходами вгору, до спальні на другому поверсі.

По дорозі він стиха перепитав, озираючись у тіні порожнього коридору:

— Ми тут самі?

Я промовчала. Лише міцніше стиснула його пальці у своїх і безвідмовно йшла за ним, крок у крок. Моя звивиста, темна сутність зараз повністю довіряла йому. Мені більше не треба було захищатися.

Ми зайшли у ту саму спальню, де ще минулої ночі спали разом на одному ліжку. Моє серце йокнуло від спогаду про той дивовижний спокій.

Тільки-но переступивши через поріг, Люцій владно й водночас дуже ніжно потягнув мене до себе. Він знову поцілував мене, і я відповіла, повністю втрачаючи зв'язок під ногами.

Я затремтіла всім тілом, важко й прискорено дихаючи йому в губи. Знову прокинулася та нестримна енергія, але тепер вона була сповнена ніжністю.

Люцій легко підхопив мене на руки й обережно поклав на м'яке ліжко. Його рука повільно ковзнула від моїх вологих губ по ніжній шиї, м'яко охопила грудь і пішла нижче. На моєму гарячому животі пальці окреслили плавне коло й спустилися ще нижче.

Відчуваючи, яка я волога, його палець м'яко й глибоко занурився в мою гарячу сутність. Мої стегна мимовільно хитнулися назустріч, і я почала повільно, плавними хвилями рухатися йому в такт. Дикий звір у мені остаточно заснув, поступаючись місцем жінці, яка так довго жадала ласки.

Люцій затамував подих, спостерігаючи за кожним виразом мого обличчя. Я більше не ховала очей — мій злегка затуманений пристрастю погляд був прикутий до нього. Я міцно вчепилася пальцями в його плечі, трохи притискаючи його до себе, прагнучи відчувати його якомога ближче, вбирати це гаряче людське тіло кожною клітинкою.

Він додав ще один палець, обережно прискорюючи й поглиблюючи рухи, слухаючи моє важке, рваче дихання. Моє тіло вигиналося, повністю підкоряючись хвилям нової, визвольної насолоди, яка остаточно випалювала з моїх жил залишки проклятого холоду й самотності.

— Люціє... — уперше вимовила я його ім'я — хрипко, знеможено, ніби намагаючись утриматися за нього в цьому божевільному вихорі почуттів.

Він не став чекати більше ні секунди. Нахилившись, Люцій накрив мої губи новим, жагучим поцілунком. Я важко видихнула прямо йому в губи, відчуваючи, як напруження в тілі сягає піку й вибухає сліпучою розрядкою.

Хвиля насолоди пройшла крізь усе моє тіло солодким, потужним тремтінням. Я закинула голову назад, міцно стиснувши його плечі гострими кігтиками, й глибоко, важко вдихнула. Кожен м'яз мого вкритого темною лускою тіла напружився на мить, а потім м'яко розслабився в його обіймах, розчиняючись у безмежній вдячності.

Люцій не випускав мене ні на секунду. Він м'яко притиснув мене до своїх грудей, покриваючи ніжними, гарячими поцілунками заплющені повіки, щоки й тремтячі губи. Під його долонею швидким, частим ритмом калатало моє серце — а серце, яке знову вчилося любити.

Коли вихор насолоди почав повільно вщухати, я ледь чутно видихнула й розплющила очі. У моєму червоному погляді більше не залишилося й сліду від дикості.

— Дякую... — стиха прошепотіла я, піднімаючи тремтячу руку й обережно торкаючись його обличчя, ніби все ще перевіряючи, чи він справжній, чи це не чергове нічне марення.