ЗЦІЛЕННЯ

Я заховалась у своїй спальні і була виснажена до останньої клітинки свого проклятого тіла. Солодкий смак цукерок ще залишався на язику, а аккуратно згорнуті фантики лежали поруч із подушкою. Міцний, глибокий сон здолав мене прямо на  ліжку.  Але крізь пелену важкого сну я раптом відчула, як матрац поруч ледь помітно прогнувся. Повітря змінилося — до нього додався знайомий запах Люція.

Мій внутрішній звір навіть не поворухнувся, щоб випустити кігті. Інстинкти, які раніше змушували мене кидатися в бій або тікати, зараз мовчали. Я відчувала, як він лежить поруч, слухала його важке, втомлене дихання. Коли кінчики його пальців ледь відчутно торкнулися моєї прохолодної, шовковистої луски на щоці, усередині мене розлилася хвиля невідомого раніше трепету. Я лише тихо зітхнула уві сні, глибше занурюючись у цей дивовижний спокій.

А потім він огорнув мене руками.

Так делікатно, ніби я була не моторошним монстром із довгими іклами, а чимось крихким. Його гаряче тіло віддавало тепло моїй вугільно-чорній лусці. Усередині моїх грудей, де раніше палила незагойна рана від провини за матір і жаху перед власним прокляттям, уперше за п'ять років настала зцілювальна тиша.

Я не випустила кігтів. Не загарчала. Ледь чутно зітхнувши, я повністю розслабилася й інстинктивно пригорнулася ближче, заховавши обличчя в його грудях і уткнувшись багряним волоссям йому під підборіддя.

Я відчувала, як важка порожнеча, що терзала Люція місяцями, затихає поруч із моєю. Ми злилися в цьому обіймі, вбираючи тепло одне одного. Мені більше не треба було вдавати з себе агресивну потвору чи тікати. Уперше за довгі місяці темряви я почувалася пробаченою — прямо тут, під поступове згасання зірок за вікном, у передчутті перших променів світанку.