СОРОМ

Мора більше не приходила, десь зникла, і вночі прокляття безжально вирвало мене з людської подоби. Я блукала коридорами —  вкрита вугільною лускою істота з червоним полум'ям волосся та гострими кігтями. Моя людська свідомість була затиснута в куток, але я пам'ятала завжди все: свій некерований гнів, убиту матір, кров на руках і непохитний погляд Люція. Я знала, що повинна змусити його піти, аби він більше ніколи не повертався. Це було питання його життя.

Раптом важкі двері першого поверху рипнули. Усередині мене все заходилося від панічного жаху це був він. Божевільний. Навіщо він повернувся?!

Я чула, як Люцій обережно піднявся на другий поверх. Мій звірячий інстинкт підказував приховатися. Я зачаїлася в напівтемряві, здригаючись від думки, що він знайде мене. Я чула його кроки, чула, як він обходив порожні кімнати. Від невідомості й страху за його життя моя луска ставала дибом — що, як звір усередині мене знову кинеться першим і роздире його, як колись маму?

Але Люцій не знайшов мене. Його кроки рушили вище — на третє поверх, на горище.

Я повільно, мов тінь, спустилася на перший поверх, намагаючись втихомирити дике серцебиття. На кухні, на липкій і вкритій пилом стільниці, я помітила щось чужорідне — кольорові обгортки. Цукерки.

Звіряче тіло вимагало солодкого і я була голодна, бо Мора давно не приходила. Мені ставало смертельно соромно за свою слабкість, але я не змогла втриматися. Я підійшла до столу, вчепилася кігтями в яскраву фольгу й почала з дикою, майже дитячою жадібністю розгортати їх та запихати до рота. Солодкий смак на мить заглушив голод та запеклий біль у душі.

Раптом позаду лунко шурхнула дошка.

Я різко розвернулася й здригнулася від переляку. Сяючі очі поширилися від несподіванки. У дверях кухні стояв Люцій.

На кілька довгих секунд у повітрі зависла мертва тиша. Ми просто застигли, не зводячи очей одне з одного. Моє серце калатало десь у горлі. Я почувалася пійманою з цими фантиками в кігтях.

— То ти полюбляєш солодке? — тихо, з легким посміхом мовив він.

Цей посміх... Ця його м'яка інтонація пробила мій захист сильніше за будь-яке срібло. Мені стало  соромно. Я хотіла бути небезпечним монстром, якого він злякається й утече навтікача, а постала перед ним кумедною істотою, що краде солодощі! Сором, гнів і відчайдушне бажання прогнати його проворвалися назовні єдиним можливим чином.

Я загорлала.

Я випустила з грудей оглушливий нелюдський крик, у який вклала весь свій біль, увесь жах і прохання більше сюди не приходити. Звукова хвиля струсонула повітря, забриніла в шибках, змусивши Люція з переляку заплющити очі та з усієї сили затулити вуха долонями.

Скориставшись цими кількома секундами його засліплення, я розвернулася й миттєво кинулася геть, розмиваючись у темних коридорах будинку. Я мчала нагору, здригаючись від сліз і залишаючи на кухні лише купу зім'ятих фантиків.