ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК

Я стояла на дерев’яних сходах і чекала його. Кожен дубовий щабель під моїми босими ногами здавався холодним, але всередині мене вирувала справжня пожежа. Я чекала й була на тисячу відсотків упевнена: він прийде. І коли важкі засуви глухо клацнули, а двері відчинилися, випускаючи на поріг постать Люція, моє серце просто зірвалося з гальм і боляче забилося десь у самому горлі.

Мене знову обпекло це божевільне, нестерпне питання: чому будинок впускає саме його?

Люцій підвів очі й побачив мене. На його обличчі спалахнула така щира радість, що в мене на мить перехопило подих. Він крокнув уперед, долаючи відстань між нами в один миг, і міцно, поривчасто обняв мене. Я застигла від цієї несподіваної ніжності, боячись дихнути, а потім повільно поклала долоні йому на плечі. По моїй шкірі пробігла хвиля мурашок. Я відчувала таке вперше у своєму житті. Його запах — щось дивовижно рідне, з нотками свіжого вітру й сухого дерева — запаморочив мені голову, змушуючи забути про всі жахіття минулої ночі.

— Де ти була? Куди ти пропала?! — запитав Люцій, уважно й жадібно розглядаючи кожну рису мого обличчя, ніби перевіряв, чи я справжня.

Я зчепила зуби, втримуючи божевільну напругу всередині, аби не виплеснути всю правду про себе. Це був мій секрет, і я смертельно боялася його реакції. Сховавши свій жах за фальшивою, м’якою посмішкою, я слухала, як він щиро обурюється через учорашній вечір і двох русалок, які безцеремонно з’їли його цукерки. Моя заступниця Веста дійсно буває жорсткою, але вона робить це тільки для того, щоб захистити мене — вона ставиться до мене так, ніби я частина їхньої магічної зграї. Я засміялася, аби хоч трохи зняти напругу з цієї слизької теми:

— Я знаю! Вони сказали, що до них увірвався дуже суворий хлопець і ледь не влаштував допит із пристрастю через коробку цукерок.

— Вони бридкі, — буркнув він, і в його голосі було стільки дитячої тривоги за мене, що в моїх грудях розлилося гаряче тепло. — Мені взагалі не подобаються такі істоти. Від них чекай лише біди. І взагалі... звідки вони тут узялися?

— Це мої подруги, Агата й Веста, — усміхаючись, відповіла я й потягнула його за рукав у бік кухні, відчуваючи солодке щастя просто від цього короткого торкання до його одягу. — Ходімо, грізний розвіднику, приготуємо сніданок, а я тобі все розповім. Якщо, звісно, ти не боїшся, що я отрую тебе чаєм, як ті русалки.

На кухні ми зайнялися справою. На моє щастя, Мора цього разу принесла багато їжі, і цей ранок здавався справжнім благословенням — рідкісною можливістю втекти від постійних допитів, від страху й просто побути поруч із хлопцем, який змушував моє серце тріпотіти.

— Тобі, мабуть, дивно, але цей будинок — мій дім уже п'ять років, — почала я, обережно дозуючи кожне слово й підбираючи правду, яку могла йому відкрити. — І я... я не можу звідси виходити. Взагалі.

Я чітко відчула, як мої слова приголомшили його. Обличчя Люція зблідло.

— Як це — не можеш виходити?

— Так, не можу. Не все можу розповідати незнайомцям з вулиці, — вимовила я, сподіваючись, що цього жартівливого тону вистачить, аби вгамувати його допитливість. — Зовні світ надто небезпечний для мене, а цей будинок захищає. Русалки приходили, бо вони єдині, хто може проникати сюди крізь магічні бар'єри. Вони приносять новини й просто розважають мене.

— Але ж ми гуляли з тобою! — заперечив він, і я вкотре зрозуміла, що він зовсім не тямить, як влаштована магія в Ілоріоні.

— Ти була на вулиці, ми ходили садом!

— Це був не міський парк, Люцію, — мені відчайдушно захотілося показати йому частинку свого світу, і я простягла рука. — Ходімо, я покажу.

Ми вийшли у двір, і я, потягнувшись до внутрішніх чар будинку, відкрила портал. Я могла зробити це з будь-якої кімнати — це було так само природно, як дихати. Ми ступили в сад. Я не була могутньою чаклункою, просто будинок дарував мені таку можливість.

— Коли мені стає надто тісно в чотирьох стінах, я відкриваю його, — зізналася я. Мені було смертельно страшно відкриватися перед ним, адже я майже його не знала, але я прагнула цього. — Цей сад існує тільки для мене. Його можу відкрити лише я. Тут я в безпеці.

Він був шокований, його це щиро вражало, хоча для мене ці фокуси були буденністю вже п’ять років. Я щиро сподівалася, що цієї демонстрації вистачить, аби вгамувати його голод до відповідей.

— Ті русалки жахливі, співчуваю, якщо це твої єдині друзі, — раптом кинув він, і ці слова миттєво мене обурили. Вони були моєю єдиною родиною у цьому пеклі.

— Повір, я їх не боюся. Вони чудові подруги, хоча й часом жорсткі, — відповіла я твердо й упевнено.

І тут раптом, попри мою явну образу за Весту й Агату, Люцій підійшов упритул. Моє тіло зрадницьки спалахнуло гарячим вогнем. Коли його пальці обережно торкнулися моєї руки, серце забилося десь у скронях. Я намагалася вдавати повний спокій, але всередині все палало.

— Ти коли-небудь цілувалась? — тихо запитав він. Щоки миттєво обпекло соромом — я ж ніколи не була так близько до чоловіка! — Я б хотів тебе поцілувати тут і зараз.

Він підійшов ще ближче, підняв руку й доторкнувся до мого обличчя, а потім ніжно, невагомо поцілував у щоку й затримався на мить. Я боялася навіть поворухнутися. Люцій відсторонився й глянув мені прямо в очі. Кожна клітина мого тіла кричала: "Зроби це вже!". Його рука лягла на мою талію, притягуючи ближче, і коли його теплі губи торкнулися моїх, по мені прокотилася хвиля нестерпного збудження.

Я відповіла, трохи відкривши рот, і відчула його смак. Вперше у житті я вся горіла. "Боже, що я роблю?! Це ж незнайомий чоловік!" — панікував мозок. Я відсторонилася від раптового страху й жаху за свою сміливість. Але десь глибоко всередині я так довго мріяла про це, що не втрималася — і сама подалася вперед, знову впиваючись у його губи. Інстинкти повністю заволоділи мною. Гарячий жар розлився по всьому тілу. Я цілувала його жадібно, розпачливо, бо не знала, чи пустить його будинок ще раз і якою буде його реакція, коли він нарешті побачить мою потворну луску. Я насолоджувалася кожним дотиком, поки мала цей невагомий момент.