СОН

Ніч перетворилася на суцільне катування. Я крутилася на своєму ліжку, блукаючи між важкою напівдрімотою та виснажливим кошмаром. Спала я жахливо, і щоразу, коли заплющувала очі, мені снилося воно — дзеркало правди.

Уві сні воно висіло прямо посеред порожнечі. Його старовинна рамка дихала пульсуючим, потойбічним світлом і кликала мене. Я намагалася втекти, заплющити очі, розвернутися, але якась невидима сила змушувала мене підходити все ближче й ближче.

І я дивилася в нього.

Але замість звичайного відображення з глибини скла на мене витріщалася  істота, повністю вкрита вугільно-чорною лускою. Вона посміхалася моїми вустами, але її очі палали вогнем.

— Ти думаєш, що віддала мене? — шепотіло дзеркало сотнями переплетених голосів, від яких тріскалися стіни в моїй голові. — Ти думаєш, що позбулася істини? Ти можеш позбутися мене, але ти не заховаєшся від правди….

Потім поверхня дзеркала пішла кривавими зморшками, і я побачила Люція. Він тримав дзеркало у руках, роздивлявся його, а з глибини скла до нього простягалися чорні, лускаті тіні мого відображення, намагаючись затягнути його всередину. Я хотіла закричати, але мої руки були зроблені з каменю.

Але найжахливіше чекало далі. Поверхня скла знову затуманилася, і з його глибини винирнуло інше обличчя. Мама.

Вона стояла прямо переді мною — із викривленим від гніву обличчям, її очі палали роздратуванням. Вона кричала, її слова перетворювалися на глухий шум, від якого боліли вуха, і з кожною секундою ця сварка ставала дедалі лютішою. Я простягала до неї тремтячі руки, благаючи зупинитися, але в наступну мить повітря розітнув різкий звук.

Ляпас.

Мою щоку обпекло сухим болем. І в цей самий момент під моєю шкірою щось вибухнуло. Мені здалося, ніби моя людська суть розірвалася на шматки, а на її місці спалахнув неконтрольований гнів. Шкіра миттєво вкрилася чорною лускою, пальці витягнулися в гострі кігті, а з горла вирвалося звіряче шипіння. Я перетворилася на потвору. І замість того, щоб втекти, ця істота всередині мене з диким ревом кинулася прямо на неї, готуючись роздирати її на шматки.

Я прокинулася з глухим виском, жадібно ковтаючи повітря й хапаючись за власне горло. Серце боляче калатало об ребра, а лоб був мокрим від липкого поту. Протираючи очі, я все ще відчувала на щоці той пекучий біль від ляпаса.

Надворі вже прокинувся світанок. Ніч минала, а це означало, що я знову почну змінюватися — і скоро сюди може повернутися Люцій.