СМАЧНЕ

Люцій забрав кляте дзеркало й пішов, залишивши по собі солодкий шлейф обіцянки — він повернуться. Поріг будинку знову зачинився, але цього разу тиша в кімнатах більше не здавалася мені мертвою. Вона була сповнена передчуттям.

Під вечір, коли сонце згасло за горизонт і знайомий гарячий біль пройшовся суглобами, мої руки, плечі та все тіло знову почали вкриватися  чорною лускою. Але цього разу я не вибігла в сад із криками розпачу. Натомість я підійшла до програвача й увімкнула музику на повну гучність. Дика та ритмічна мелодія миттєво заповнила стіни будинку.

Це траплялося неймовірно рідко, коли я дозволяла собі не змагатися зі своєю темрявою, а просто віддатися музиці й рухатися — первісно, мов справжня дика істота, якою я ставала щоночі. Я танцювала до пізньої темряви, вивільняючи весь той вогонь, що спалахнув у мені після розмови з Люцієм. Музика проходила крізь луску, пульсувала в венах, і я вперше за п'ять років відчула, що моя темна сутність — це не лише прокляття, а й сила. Щось усередині мене, що роками спало під гнітом соромуі, нарешті ожило й задихало на повні груди.

Зранку я прокинулася дивовижно бадьорою та відпочилою. Перетворення відступило з першими променями сонця, залишивши лише легку втому в м'язах.

На сніданок я взяла соковиті червоні яблука — вони здавалися неймовірно  солодкими, із прохолодним соком, що танув на губах. А ще Мора, попри всі свої отруйні прокльони та злостиве бубоніння напередодні, цього разу залишила баночку горіхів у духмяному меду. Це була справжня насолода: хрусткі горіхи, залиті густим медом, здавалися найкращими ласощами у світі. Усе довкола — кожна крихта, кожен промінь світла — здавалося особливим.

Весь решту дня я малювала. Я дістала мольберт, і пензель сам літав по полотну, залишаючи яскраві, сміливі мазки. Фарби лягали одна на одну, утворюючи дивовижні візерунки: магічний сад із золотими квітами, переливи світла на блакитному шовку сукні, таємничі двері й той самий проникливий, карий погляд, який дав мені найцінніше — обіцянку повернутися.