ПОВЕРНУВСЯ

Я не пам’ятала, як узагалі добралася до ліжка та лягла спати. Важка втома після нічного перетворення та виснажливий розпач минулої ночі остаточно змив глибокий сон.

Прокинувшись, я буквально вистрибнула з ліжка. Усередині все тріпотіло й співало — настрій був дивовижно легкий і світлий, ніби навколо мене в променях ранкового сонця літали сотні невидимих метеликів. Я навіть увімкнула магічний програвач, і ніжнамузика миттєво заповнила спальню.

З цим передчуттям дива я пішла шукати найкращу сукню, яка тільки в мене була. Відкривши масивну шафу, я на мить застигла: боже, який розкішний вибір у мене був завжди! Я просто роками не звертала на це жодної уваги, загорнута у свій смуток і жалобу за втраченою свободою. Мій гардероб магічним чином оновлювався кожен сезон — на плічках з'являлися нові тканини, фасони й кольори, хоча я вже дуже довго сприймала це як належне. У мене було абсолютно все — від дорогоцінних парфумів із глибоким, квітково-шлейфовим ароматом до найвишуканіших прикрас.

Перебираючи шовк і оксамит, я обрала блакитну сукню. Вона чарівно сиділа на мені, м'яко облягаючи талію й спадаючи хвилями до підлоги, роблячи ходу невагомою. Потім я висунула шухляду з прикрасами, де сяяли дорогоцінні метали. Мій вибір упав на ніжні сережки-квіточки та таке ж тонке, витончене намисто з розквітаючих бутонів. Це була найтонша ельфійська робота — невагома, що переливалася на світлі примарним блиском.

Вбрана, напарфумлена й охоплена дивною радістю, я піднялася на горище. Зручно вмостившись біля вікна, звідки відкривався ідеальний огляд на сад і фасад будинку, я сіла чекати на нього.

Усередині я палко, відчайдушно благала Бога — якщо той справді існує десь у цьому світі, — щоб той хлопець повернувся. Затамувавши подих, я знову і знову прокручувала в голові той короткий фрагмент, коли вони були на другому поверсі. Згадуючи кожну деталь, кожен звук і кожне слово їхньої короткої переклички, я раптом чітко згадала їхні імена.

Його звали Люцій. А того другого, величезного й кремезного — Балу.

«Люцій...» — подумки повторила я це ім'я, роздивляючись прозоре ранкове небо через шибку. І тепер я просто чекала, відраховуючи кожну секунду й благаючи долю, щоб Люцій знову знайшов шлях до цих замкнених дверей.

Я чекала, здається, вічність, зтискаючи холодні долоні й прокручуючи в голові кожен можливий сценарій. Що, як він не прийде? Що, як це все було лише маренням, жахливим жартом магії?

І ось, у якийсь момент, знизу лунко луснула тиша — двері будинку відчинилися.

Моє серце на мить просто зупинилося, а потім боляче вдарилося об ребра. Він дійсно повернувся! Напала дика, майже дитяча паніка: я за метушилася по кімнаті, оглядаючи свою блакитну сукню й торкаючись ельфійських сережок. Я ніяк не мала виглядати в його очах безпорадною бранкою, яка годинами виглядала його у вікно й благала небеса про цю зустріч.

Гарячково озирнувшись, я вхопила першу-ліпшу товсту книгу з полиці, швидким кроком вийшла на середину кімнати й демонстративно сіла просто на підлогу. Вдаючи, ніби спокійно занурена в читання, я намагалася приборкати шалений пульс і втамувати дикий трепет у грудях.

Важкі, впевнені кроки на сходах ставали все виразнішими. Кров пульсувала у скронях. І ось він з'явився на порозі.

— Я чекала на тебе сьогодні, — мовила я, навіть не обертаючись і з останніх сил змушуючи себе не відривати очей від сторінки. Мій голос звучав дивовижно м'яко й спокійно, хоча всередині все тріпотіло, мов крила спійманого птаха. — Рада, що ти повернувся.

За моєю спиною запанувала коротка тиша. Я майже фізично відчула, як із його плечей спала важка хвиля напруги.

— Хто ти така? — прямо запитав Люцій, роблячи один рішучий крок усередину кімнати. Його голос був глибоким і твердим. — І чому вчора тут усе було в пилюці?

Я повільно піднімилася з підлоги, притискаючи книгу до грудей, мов щит. Блакитний шовк сукні м'яко шурхнув, а ельфійські квіти в сережках ледь помітно хитнулися. Я повернулася й здивувалася тому, як близько він стояв. У моїй душі вирував цілий коктейль із почуттів: дика надія на порятунок, гордість, страх знову бути пораненою і таємний, солодкий трепет від його присутності. Вчора я бачила в ньому лише загрозу, а сьогодні — свій єдиний шанс. Але я не збиралася давати йому владу над собою.

Я дивилася в його обличчя здивовано, але вже без того тваринного переляку, що розривав мене минулої ночі.

— Я не чекала на гостей... — мовила я, злегка схиливши голову набік, а потім прямо зустріла його погляд, відчуваючи, як усередині спалахує упертий вогонь: — Це я маю в тебе запитати: хто ти такий? І як ти взагалі сюди зайшов? Ти вдерся у мій будинок!

Коли я це випалила, Люцій раптом трохи пригальмував. Його очі звузилися, а на обличчі з'явився розгублений вираз. Він застиг, роздивляючись мене з таким виразним зацікавленням, ніби мій голос чи тембр викликали в ньому щось.

Від цього його уважного, проникливого погляду мою шкіру сипнуло сипцями, а щоки обпекло гарячим рум'янцем. Але Люцій швидко струсив це спантеличення. Його погляд знову став гострим і рішучим.

— Мене надіслала сюди ельфійка. Щоб викрасти дзеркало.

3ізнання Люція змусило мене застигнути. Ельфійка? Усередині все стиснулося від раптового припливу тривоги — невже русалки Агата й Веста пов'язані з цим, чи в місті розгортається щось куди небезпечніше?

— Навіщо воно їй? — запитала я, намагаючись, аби голос не здригнувся, але легка паніка все ж прохопилася крізь моє удаване спокійне обличчя.

— Я не знаю, — чесно відповів він. Люцій дивився на мене так пильно й глибоко, ніби намагався розгледіти саму душу. — То ти допоможеш мені? Це твій будинок?

Я промовчала. Мені потрібна була секунда, щоб приборкати прискорене серцебиття. Повільно зробивши кілька кроків кімнатою, я відчувала, як переливи моєї блакитної сукні ловлять світло від барвистих вітражів. Думки гарячково плуталися: якщо він прийшов по Дзеркало Правди, то це мій шанс. Мій єдиний шанс віддати йому клятий артефакт і прив'язати його до цього місця.