Розділ 27. Santa Compaña: Пробудження ІІ

Тяжкі підбори гулким стукотом наповнювали просторий коридор, а шпори дзвінко брязкали в такт. Конрад дарував багатозначні погляди служницям, щічки яких зніяковіло палали. І розтягнувши вуста в задоволеній посмішці, він не переставав підморгувати, плекати дівчат порожніми компліментами й всіляко загравати з ними. Зав'язане у високий розпатланий хвіст волосся, сорочка, що легко бовталася на покритому пружними м’язами тілі, і недбало накинутий на плечі камзол, який йому поспішили подати, як тільки він вистрибнув із сідла, — кожна зі служниць знала, де сьогодні пропадав молодший пан. Від нього ще відчувався легкий аромат сіна та ранкової свіжості, а високі затерті шкіряні чоботи лише підтверджували їх здогадки. Поспіхом причепурившись і зовсім забувши про роботу, дівчата намагалися щосили привернути увагу молодого аристократа, ніби від короткого погляду та його теплої усмішки, що ховала в собі не лише легкий флірт, залежала їхня подальша доля.

— Ось побачиш, — одна зі служниць квапливо поправила пишні груди, відкриваючи дивовижний вид на глибоке декольте. Шия її почервоніла, а обличчя, що квітло здоров'ям і юністю, у мить зашарілося. І несміливо поглядаючи на Конрада, вона почала з усією підвладною їй грацією протирати позолочену різьблену раму. — Він не пройде повз мене!

— Звичайно, звичайно, — кепкуючи над нею, тихо промовила інша дівчина. — А потім ти неодмінно станеш пані Вермандуа.

— Так-так-так, як і усі ми, — почулися уїдливі жіночі пошепки з усіх боків. І кожна з них вибухнула ледь чутним сміхом. — Куди там пихатим аристократкам до тебе, наша красуне!

— Завидливі змії, — грубувато відповівши, вона з непохитною впевненістю в собі повернулася до роботи, помічаючи постать управителя за спиною молодшого пана. Отримати від нього наганяй їй зовсім не хотілося, не кажучи вже про решту дівчат. І на коротку мить коридор заполонила тиша, яку руйнували лише тихе шарудіння ганчір'я і шелест мітелок.

— Ваша ясновельможність, — наздоганяючи чоловіка і перегороджуючи йому шлях, улесливо почав Крістоф. — Я глибоко шкодую, що довелося перервати Вашу кінну прогулянку, але граф негайно просить Вас до себе.

— Так, я чув… Та, на жаль, нічого не вдієш, доведеться йому зачекати. Спершу я хочу… Прийняти ванну.

Не звертаючи на настирливу прислугу уваги, Конрад спокусливо посміхнувся молодій служниці за спиною дворецького, ловлячи на собі її наполегливий, але не позбавлений зніяковілості погляд, який, безсумнівно, міг підкорити будь-якого юнака, який ще не пізнав підступності та нерівності жіночої краси.

— А-але... Ваша ясновельможність, граф вимагає…

— Ти не почув? — обурено здіймаючи брови, Конрад легким рухом стягнув із себе камзол, мимохідь жбурляючи його в Крістофа. — Зустріч із братом — останнє, чого я бажаю цього чудового ранку! То ж зроби мені невелику ласку — зникни до біса…

І, обійшовши чоловіка, наче хитрий лис, він неквапливо рушив до молодої покоївки. Зараз у його плани зовсім не входило бездоганне виконання наказів старшого, як і зустріч із ним. Швидше навпаки, він усіма силами хотів би відстрочити такий неприємний його душі візит, присвятивши себе справам куди приємнішим, ніж прості балачки.

— Я б-благаю Вас… — дбайливо вирівнюючи коштовну тканину у своїх руках, продовжував дворецький, поглядом слідуючи  за білявим аристократом. У душі він уже встиг проклясти його жахливу кількість разів, але в обличчя міг лише продовжувати запобігливо посміхатися, шанобливо схиляючи голову, аби тільки не накликати на себе нещастя споглядати господаря в поганому настрої.

— Мадемуазель, — грайливо зазираючи у зарум'яніле личко юної покоївки, Конрад простяг їй долоню. — Сьогодні доля посміхається мені — яке чудове створіння зустрілося на моєму шляху. Чи не будете так ласкаві допомогти мені? Для Вас у мене знайдеться дуже захоплива… Пропозиція.

Дівчина, не приховуючи трепетливої усмішки, підняла на Конрада очі, що так шалено блищали від однієї мрійливої думки: “Невже тепер у її руках шанс змінити своє низьке становище у суспільстві? Ах, вона мала рацію! Що ж, заздрісні подруги, дивіться ж! Дивіться на її тріумф!”

І звинувачувати її в цьому корисливому бажанні було так само марно, як кричати на небеса. Яка ж дівчина не хотіла відхопити собі нареченого, того самого, про якого їй так часто в дитинстві повторювала матінка: і багатий, і гарний собою — одне диво! 

Не віддаючись тривалим роздумам, вона, спішно витерши мокрі руки об фартух, відповіла Конраду беззастережною взаємністю, продовжуючи з удаваною боязкістю поглядати на його чарівну білосніжну усмішку. Можливо, у її мріях вона вже одяглася в м'який шовк і покрила шию золотом, але ось який сум... Усьому цьому судилося залишитися лише нездійсненними мріями. Для Конрада те, що відбувалося, було лише невеликою грою, в якій він знаходив нехитрий спосіб прикрасити пригноблений нудьгою день. Навіть не обертаючись, він відчував, як погляди інших служниць миттєво змінюються, як їхні зарум'янілі обличчя спотворюються під напором ревнивої заздрості — це приносило йому найвище задоволення. Звичайно ж, після верхової їзди та жаркої ночі з вродливими дівчатами.

“— Ну що ж за дурненька!” — безперечно думав він, зголоднілим поглядом ковзаючи по її пишних формах та нетерпляче закусивши губу. На її великий жаль, сьогодні на нього чекав дуже ситний “сніданок”!

— Ваша ясновельможність… — на неприродно високих нотах жалібно заблагав Крістоф, поспішаючи за чоловіком. — Граф буде гніватися!