Розділ 26. Santa Compaña*: Пробудження

Чутки про молоду компаньйонку графині Вермандуа стали гучною новиною у модних салонах Парижа. Мсьє ле Шаттель був дуже красномовним у своїх висловлюваннях, не соромлячись прикрашати дійсність так, ніби це його черговий шедевр, створений із самої коштовної, самої розкішної тканини. Дівчину обговорювали нарівно зі скандальними інтригами Версаля кожен, хто чув хоч трохи про невідому нікому персону. Хто вона? Та, кому вдалося стати біля однієї з найпрекрасніших жінок Франції. Хто та, кого привітно прийняли до маєтку Вермандуа? І якою вродою була наділена та, на кого звернув увагу сам граф?

Модистки шепотілися, обговорюючи те, що, можливо, ніколи й не було правдою. Одна за одною вони передавали історію з вуст у вуста, змінюючи і без того туманні факти, як завгодно тільки їм. З кожним новим днем особистість компаньйонки мадемуазель Вермандуа змінювалася до невпізнанності, а її минуле, як і теперішнє, приховане за вуаллю таємничості, розпалювало інтерес не тільки балакучих аристократок, а й тих, чиї голови обрамляв королівський вінець.

— Як Ви вважаєте, любий друже, — м'який дівочий голос, наче весняний подих вітру, пролетів довгим коридором Версаля, неодмінно досягаючи свого адресата. — Хто ж ця мадемуазель, якій вдалося підкорити самих Вермандуа?

Хлопець неквапом обернувся до тої, що говорила, вітаючи її найшанобливішим поклоном, яким тільки міг. Перед ним стояла висока струнка дівчина, приємної вроди, і весело дивилася ясно-блакитними очима, задерикувато посміхаючись в очікуванні відповіді. Версаль ще не встиг очорнити її тонку душу палацовими інтригами, лицемірством, хіттю та брудною пожадливістю. І він сподівався, що палац ніколи не зап’ятнає її чистого серця. За нею ж безшумно слідувала ще одна високороджена дама — її близька подруга та фрейліна — мадам де Ламбель.

— Чутки дійшли й до Вас? — не без належного здивування вимовив молодик, поправляючи шпагу в розшитій дорогоцінними нитями портупеї. 

— Вже як другий тиждень усі говорять лише про одне, як поза палацом, так і в ньому, — вона чарівно посміхнулася, з королівською величчю ступаючи вперед. — Наскільки мені відомо, навіть графиня Дюбуа цікавилася цією незнайомкою, але, на жаль, так і не змогла нічого дізнатися! Ах, як би я хотіла хоч оком глянути на цю загадкову мадемуазель. Цікавість, мій любий друже, прямо-таки з'їдає мене зсередини, — обурено розплющивши очі, засміялася дівчина, широко розтягуючи повні вуста в чарівній посмішці. 

І та посмішка могла завоювати не одне серце, зупинити не одну війну. 

— Її взяли з виховного будинку мадам де Фаррет, Ви знали?

— Невже?

Він коротко кивнув, перш ніж неквапливо продовжити: 

— Герцог Талейран був збентежений цією новиною. Що вже утаювати, всі були впевнені, що мадемуазель Джанет стане компаньйонкою графині, але, мабуть, доля розпорядилася інакше.

— Гадаю, юна спадкоємиця Талейран вкрай засмутилася таким  гірким збігом обставин.

— Безперечно! І все ж на прохання графині Вермандуа вона допомагає з навчанням дівчини всьому, що знає сама. Яка іронія, не знаходите?

  Його співрозмовниця задумливо відвела погляд убік, до високих вікон з яких сочилося яскраве весняне світло:

 — Хіба вихованки мадам де Фаррет не славляться освіченістю та манерами? Навіть прості служниці з її виховних будинків вельми добре навчені, а деякі з них навіть гідні бути при палаці, і, безперечно, знаходяться тут. Мадам де Лідерваль, наприклад. Я ще не зустрічала при дворі нікого настільки прискіпливого до правил, як вона.

  Юнак у покірному мовчанні знизав плечима, не знаючи, що відповісти на таке цікаве спостереження.

— До речі, mon ami, — вона невагомо торкнулася його руки, непомітно захоплюючи вбік, а тоненький голос пролунав до непристойного тихо. — Дехто сказав, що Ви поїдете на Весняний бал у маєток Вермандуа.

Хлопець ствердно хитнув головою, озираючись на всі боки. Їх не повинні були побачити так близько один до одного.

 — Так і є, я отримав запрошення від графа. Ваші інформатори, як завжди, діють блискуче.

На миловидному обличчі засяяла змовницька посмішка, яку він миттєво розкусив, зустрівши тихим зітханням:

— Невже ви?.. — він усміхнувся їй у відповідь, кидаючи хитрий погляд темних очей, що ховав у собі більше тайн ніж Нотр-Дам-де-Парі.

— Мовчіть же, друже мій, мовчіть! — дівчина обернулася на фрейліну і слідом у звичній їй дитячій манері продовжила, прискорюючи крок. — Як довго ж я ще слухатиму розповіді моїх друзів про розкіш та красу цього місця, і сама не мати й найменшого шансу побачити його на власні очі!?

— Чи в цьому лишень справа? Бо здається мені, Ви хочете зустріти Вашого старого знайомого і краще роздивитись ту, про кого дзижчить весь Версаль? — насмішкувато поцікавився він, а потім задумливо продовжив, ніби знав, яке прохання вже крутилось на кінчику її язика. — Король не відпустить Вас.

— Повірте, він і не знатиме!

— А як же ваш чоловік? Навряд чи йому принесе задоволення звістка про Вашу нічну пропажу.

Вона невдоволено закотила очі від однієї лише згадки про чоловіка:

 — Залишиться зі своїми оленями, чи Ви не знаєте!

Юнак знову посміхнувся, демонструючи білосніжні зуби, у відповідь на грайливу образу в її м’якому голосі. І справді, він знав брата найкраще за всіх, і вже хто-хто, а ця людина нізащо не проміняє полювання на пишне святкування у колі лицемірних аристократів. Наступнику французького престолу були не до вподоби улюблені заняття вищої знаті, як і не цікава “нудна” політика.