Розділ 24. І впадуть небеса

Години навчання тягнулися нещадно довго. Вже смеркалося, коли герцогська карета у супроводі кількох лакеїв та довірених слуг покинула маєток Вермандуа під тріскучий гуркіт важких коліс. І хоча цього вечора мадемуазель Джанет, як і завжди, була нетерпляча і страшенно зарозуміла, все ж дівчина поспішила відбути раніше, ніж це бувало у звичайні дні її проханих і непроханих візитів. 

Вона не озиралася в надії побачити так палко коханого нею графа, як і не балакала без угаву, нарікаючи на його помітний холод до неї. Лише стримано кивнувши Конраду, що проводжав її, Джанет вкотре недобре блиснула очима в бік Персиції та квапливо вискочила за громіздкі двері маєтку, зарозуміло піднявши маленький носик. Приховувати почуття їй завжди давалося вкрай важко, і зараз, коли її надії та мрії палали, подібно до багаття у вогні, було дуже непростим завданням приховати все, що вирувало всередині: злобу, ненависть, заздрість та отруйні ревнощі.

— Як не подивлюся, ти, вочевидь, не припала до смаку мадемуазель Талейран, — насмішкувато кинув Конрад, проходячи повз і вишукуючи очима усюдисущого дворецького. Мабуть, він би й залишив помічене без їдкого коментаря, проте не зміг відмовити собі в невеликій крапельці веселощів цього похмурого вечора.

— Я не заварне тістечко, аби припадати комусь до смаку, — невиразно буркнула Персиція і з бляклою надією швидше відхреститись від небажаної бесіди підняла спідниці сукні.

Чоловік виглядав стурбованим, навіть не на жарт схвильованим, — це неодмінно впадало їй у вічі та передрікало швидке завершення неприємної розмови. Втомлена і голодна, після стількох годин моралі, прикритих знущань та образ, останнє чого хотіла Персиція — зустріти Конрада з його незрозумілою їй любов'ю обсипати колючим глузуванням.

— Звичайно, тільки ось у суспільстві, для якого тебе готують, дорогенька, це необхідно, — він зупинився, втомлено потираючи перенісся. Крістофа тут він так і не знайшов, і, ніби на мить, зробивши бажану паузу в безперервній біганині, Конрад підняв на Персицію янтарні очі. — Ти маєш бути ідеальною до кінчиків волосся, повинна подобатись всім і кожному. Погляд, хода, постава — аристократія на дух не переносить вади, а тобі їх...

— Безліч, — різко обернувшись, Персиція роздратовано подивилася на нього. — Я знаю, не варто нагадувати мені про це щоразу.

— Це лише «дружнє» занепокоєння, — його вуста розтяглися в уїдливій усмішці, позбавленій будь-якої дружності. Навмисно оголені гострі білі ікла нагадали про подряпину на її шиї, через що Персиція гидливо зімкнула губи, відводячи погляд. — Не думаю, що брат зрадіє, коли за першої ж нагоди ти впадеш обличчям у бруд, зганьбивши наш рід. Версаль не терпить помилок, люба, навіть найменших. Там, за стінами палацу, будь-яка похибка може коштувати тобі голови.

— Про що ти? — вона не могла приховати інтересу, що так несподівано розбурхав її свідомість. — Який до біса Версаль?

— У-упс, схоже я бовкнув зайвого, — хрипко простяг Конрад, злегка хитнувши головою, та поправив спадаючі пасма. — Це лише мої спостереження та здогади, дорогенька. У будь-якому разі, скоро ти й сама зрозумієш, що всі ці мейстри, які приходять до нашої домівки, аби зробити з тебе зразок досконалості, старанно працюють зовсім не заради того, щоб ти супроводжувала Беатріс. Знаєш, сестра ненавидить світські заходи та рідко покидає стіни цього маєтку. Таке вже бажання Трициса — без ескорту він не дозволить їй навіть у садок вийти, що вже говорити про те, щоб вона покинула межі наших земель. І ось питання: в чому ж тоді така невідкладна необхідність... — він знову з дратівливою зарозумілістю опустив на неї хитро примружені очі. — Перетворити необтесану служницю на мадемуазель, гідну супроводжувати саму королеву? О-ох, стривайте-но, а чи може бути так, що ця сама «служниця» зовсім і не така необтесана?

— У чому ти хочеш звинуватити мене? — сердито процідила Персиція, вскинувши підборіддя.

— Звинуватити? — натягнувши здивовану гримасу, Конрад відступив на крок назад. — Що за нісенітниця! Позбавте мене цього, мадемуазель! Я ніколи не звинувачую жінок... Безглузда справа — намагатися викрити у брехні тих, хто майстерніший у ній за самого Диявола. Ось чому палацові посіпаки будуть у захваті від тебе, дорогенька. Ах, Версаль – велика сцена французького політичного театру. Вона не терпить нічого справжнього — лише брехня, лицемірство та фальш. Упевнений, ти чудово зіграєш накреслену тобі роль.

Персиція спохмурніла з виразним обуренням дивлячись на чоловіка. Конрад неодмінно вів до чогось. Він говорив, граючи словами, ніби вправний фокусник різнобарвними кулями, приховуючи за глузуваннями й колкощами щось справді важливе, те, до чого слід прислухатися. 

Чи було це попередження або ще один злий жарт?

— Ти помиляєшся, брехня — єдине, у чому досягають успіху такі, як ти.

— Такі, як я?

— Хіба ні? — з кривою усмішкою на вустах та байдужістю у зрадницьки тремтячому голосі говорила вона. — Ти говориш про брехню та лицемірство, але скількох занапастила твоя брехня і ті маски, які ти змінюєш одну за одною, Конрад?

Неприємний смак від її пильного погляду, змушував кров закипати в жилах. Конрад зневажливо скривився, перш ніж відсахнутися від неї, немов від прокаженої.

Гіркота розлилася по горлу, а його серце вперше за довгі сторіччя шалено забилося в грудях без будь-якого дозволу, свавільно і різко, змусивши легені здійматися, наповнюючись слабким ароматом лаванди. Огидне почуття чогось рідного та болісно знайомого обдало хвилею неймовірного жару. Конрад скривився, ніби в ніс ударив найсмердючіший запах, який тільки можна було тільки уявити. Власне тіло відмовлялося слухатись його наказів. Вперше він не зміг упоратися зі своєю силою, упускаючи поводи з рук.