Розділ 23. Скуті одним ланцюгом

— Думаєш вже час? — тихий шепіт служниць прорвався крізь сон.

— А що нам ще робити?

Персиція невдоволено застогнала, з головою кутаючись у ковдру. Ще не час, ще хоча б хвилинку. Прокидатися зовсім не хотілося. Вперше за довгий час вона змогла розслабитися, отримати необхідний їй відпочинок. Вперше їй не треба було прислухатися до шурхоту у лякаючій темряві, боятися невідомого, страшитись, що життя враз обірветься. Солодка мить спокою, яку вона не хотіла відпускати. Не зараз.

— Мадемуазель буде невдоволена, — неспокійно продовжив знайомий голос.

— Тут вже точно, — шерех важких тканин наповнив кімнату. — Вона чекає на пані вже як годину. Боюся, у нас будуть неприємності...

— Але граф сказав...

Граф!

Персиція різко розплющила очі, підскочивши на ліжку, ніби її спіймали на місці злочину. Обличчя залив рум’янець, коли в голові сплив оголений силует Трициса, а в думках раз у раз замиготіли події минулої ночі. Як вона взагалі погодилася на таке? Чим керувалася? Персиція розгублено дивилася на служниць, намагаючись дати собі відповідь, але щоразу підбираючись до розгадки, вона знову губилася у купі оповитих серпанком туману спогадів.

— З Вами все добре? — з побоюванням поцікавилася Міра, готуючи теплу воду. — Ви виглядаєте дуже... Здивовано, мадемуазель.

— Так-так, мабуть, все добре, — шумно видихнувши, відповіла Персиція, обвівши кімнату швидким поглядом.

Його не було поряд.

Пішов на світанку.

Трицис не збирався залишатися з нею, і вона чудово знала про це. Вони не коханці, не друзі. Ніхто. Два незнайомці, які піддалися секундному пориву. Він потрібний їй, а вона йому. Кожен з них переслідує свої цілі, але навіть так... Вона не могла впоратися зі спокусою, немов метелик, що летить на мерехтливий вогонь, піддаючись диявольській звабі.

Служниці мовчазно метушилися навколо. В їхніх наївних очах іскрилася допитливість, але ніхто не наважувався заговорити про цю ніч. Панська опочивальня лякала юних дівчат, від чого ті не підводили погляду, акуратно виконуючи свою роботу.

Персиція ж розглядала кожну дрібницю, намагаючись більше дізнатися про нічного коханця. Вона уявляла графа скрупульозним снобом, бездоганним і ідеальним у всьому, але його покої твердили про протилежне. Завалений робочий стіл, стоси карт, розкидані книги, зім'яті аркуші паперу, часом залиті чорнилом, і листи, що не догоріли в каміні. Липка грудка з гіркотою застрягла в горлі. Все тут до божевілля нагадувало її маленьку кімнатку в старому копенгагенському будиночку. Нагадувало, але не було нею. Тут панувала тяжка самотність. 

Персиція повела плечима, намагаючись позбутися нав'язливих думок.

— Як вам спалось? — він з'явився несподівано, як грозова злива спекотного літнього дня, стрясаючи тишу басовитим голосом.

Міра забарилася, стискаючи в руках атласні стрічки, якими так вправно шнурувала корсет, — її робота все ще була не закінчена.

— Як Ви і наказали, Ваша ясновельможність, — Рія завмерла з сукнею в руках, лякливо опустивши голову. — Ми не будили її. Але...

— Мадемуазель Талейран уже двічі відправляла за пані, — підхопила Міра. — Боюся, терпінню Її світлості приходить кінець.

Трицис байдуже вислухав голосіння прислуги, жестом наказуючи покинути покої. Йому вистачило одного погляду на вбрання в руках дівчаток, аби зрозуміти, хто надіслав молодих служниць цього ранку. Він ненавидів це найбільше: копошіння в його спальні, допитливі блукаючи очі, що вивчають усе і вся. Прислуга пішла так само безшумно, як і увійшла цього сонячного ранку. Без привітань і метушні, наче їх ніколи й не було тут.

Персиція обернулася, знову зіштовхуючись зі звичною зарозумілістю і величною гордістю в графітових очах.

— Не дивлячись на все, — багатозначна пауза в її голосі та легкий рум'янець на щоках змусили його ледь помітно посміхнутися. — Я вперше за довгий час справді виспалася.

— Радий це чути, — Трицис наблизився до неї, підхоплюючи яскраві стрічки шнурівки. — Здоровий сон дуже важливий для Вашого здоров'я, мадемуазель.

— Не думала, що побачу вас цього ранку, — вона податливо прибрала зі спини закручені локони, оголюючи ніжні плечі, на яких виднілися сліди пристрасної спокуси.

— І не мали. Я тут лише тому, що вчора нам так і не вдалося обговорити деякі дуже важливі для мене деталі, — його прохолодні пальці ковзнули по лінії хребта вниз, ніжно стикаючись з бархатистою шкірою. Персі підняла очі, звертаючись до дзеркальної поверхні, але побачила лише своє відображення. Дрібне тремтіння пробрало тіло, а від спогадів про його інтимні дотики минулої ночі кинуло в жар.

— Думаю, Ви бажаєте дізнатися про вчорашню зустріч мадемуазель Беатріс? — заплющивши очі, тихо спитала Персиція, збираючи думки воєдино.

— За це Ви мені й сподобалися, мадемуазель, Вам не варто повторювати двічі, я дуже ціную це у своїх людях, — ледь торкаючись губами вушка Персиції, прошепотів граф, у той час, як його пальці майстерно справлялися зі стрічкою, все тугіше й тугіше затягуючи ненависний їй корсет. — Розкажіть же, про що Беатріс розмовляла з мадемуазель Талейран?

— Мода та світські плітки навряд чи будуть Вам цікаві, — вона насупилась, згадуючи розмову аристократок у найменших деталях, аби знову не піддатися його чарам. — А ось Версаль...