Розділ 19. Сіра буденність та солодка помста

— Чортів виродок! — руки тремтіли, і Персі всіма можливими способами намагалася вгамувати це дрібне дрижання.

Як би не намагалася тримати обличчя, вона все одно побоювалася його. Кожна розмова з ним подібна до ходьби по оголеному лезу, коли будь-який крок може стати останнім, і це лякало найбільше.

— Господи, а я ще противного Роджерса вважала огидним снобом! О-ох ні, перше місце в цьому параді нудотної зарозумілості дістається Його ясновельможності графу Вермандуа! — навмисне підвищуючи голос, вилаялася Персиція, повертаючись у бік обідньої. Допитливі служниці уважно спостерігали за гучними спалахами її обуреннями, готові будь-якої миті почати перетирати кісточки новенькій іграшці своїх господарів.

Закінчивши проклинати чоловіка, вона зупинилася перед різьбленою аркою, що вела до просторої вітальні. На відміну від гнітючої атмосфери в обідній, тут все було зовсім інакше. Світлі стіни, блакитні портьєри, що нагадують безкраї небеса. Персиція зробила глибокий вдих. Слід було заспокоїтись і, хоча б спробувати, натягнути посмішку. 

У вітальні витав легкий аромат ванілі та свіжої кави — вишуканий напій, який так сподобався Беатріс. Персі ошелешено завмерла, здавалося, вона перемістилася зовсім інший світ. Мирно сидячі аристократки, з властивою їм легкістю і піднесеністю обговорювали останні модні віяння Версаля: ажурні сукні, яскраві тканини, мереживні рюші та химерну вишивку. Все це так захоплювало юну гостю Вермандуа, чиє вбрання рясніло від достатку прикрас, і не особливо цікавило Беатріс, яка віддавала перевагу не настільки яскравим, але доволі вишуканим фасонам.

— Елізабет?! — забувши про все, Персиція з надією дивилася на знайоме акуратне личко.

Помилки не могло бути! Все те ж світле волосся, все ті ж темні, схожі на чорний шоколад, очі грайливо дивилися прямо перед собою.

Вона була так схожа на Елізабет, здавалося ось-ось і почне сварити за черговий недосип, за нервову ходу, за те, що знову подряпала долоні, а потім розсміється і, як ні в чому не бувало, продовжить розповідати, що з нею сьогодні сталося, яка колотнеча трапилася під час прогулянки. Тільки нічому з цього не судилося статися. І коли аристократка підвела на неї повний осуду погляд, остання надія, що вогником тліла у грудях, розбилася, залишаючи по собі лише порожнечу.

— Ой, який жах! — зірвалося з рожевих губ незнайомки, після того, як вона елегантно прикрила віялом личко. — Їй зовсім чужі манери. Що за обурливе невігластво! — оцінливий дівочий погляд ковзнув по Персиції. Від невдоволення побаченим незнайомка несхвально нахмурила тонкі брівки, виявляючи неприховану ворожість.

— Я знала, що подібне не сховається від вашої уваги, — Беатріс легким рухом руки покликала Персі до себе. — Їй ще багато чому доведеться навчитися, і я буду вдячна, якщо Ви, Джанет, допоможете мені в цій нелегкій справі. Не знайдеться нікого, хто так само як і Ви настільки ретельно ставиться до правил етикету. Персиція, познайомтеся, це мадемуазель Джанет Талейран, дочка герцога Талейран.

Майбутня герцогиня гордо підняла підборіддя, задоволена притарними лестощами, що повністю пропустила повз вуха ім'я компаньйонки Беатріс. Ні, вона й не збиралася його запам'ятовувати. Місце, яке зайняла Персиція, було палко бажаним для неї. День у день вона сподівалася лише на те, що графиня Вермандуа нарешті зверне на неї увагу. У колі численних дівчат, що були представлені до подвір'я Вермандуа, вона стала єдиною, кого Беатріс залишила біля себе. І зараз всі її мрії разом розбились, наче крихке дзеркало.

— Що Ви, перестаньте! Ваші слова заставляють мене червоніти, — мадемуазель Талейран змахнула віялом. — Але якщо просите саме Ви, я з радістю допоможу цій дівчині стати дамою, гідною супроводжувати саму королеву!

Персиція скептично підібгала губи, вислуховуючи солодкий обмін люб'язностями двох аристократок і це не сховалося від колючих очей Джанет. Вона шукала в ній вади і, знаходячи, відчувала невимовне блаженство.

— Я ні хвилини не сумнівалася у Вас, — Беатріс вдячно кивнула, наче саме цього і домагалася з самого початку.

Тихий сміх жінок змусив Персицію ніяково переступити з ноги на ногу. Що вона взагалі тут робить? Вислуховувати, як дві аристократки без крихти збентеження обговорюють її — не найприємніше заняття. І все ж вона покірно стояла за спиною графині Вермандуа, мило посміхаючись її гості. До того мило, що самій ставало нудно.

— Дозвольте поцікавитися, — вкрадливо почала Джанет, не соромлячись розглядати ту, що більше була схожа на невиховану служницю, ніж на супровід знатної дами, — де Ви знайшли... кхм, таке прекрасне створіння?

Беатріс м'яко посміхнулася співрозмовниці, а потім зробила невеликий ковток гарячої кави.

— У мадам де Фаррет, — коротко відповіла вона, перш ніж зіткнутися з поглядом повним нерозуміння і наполегливої вимоги пояснити сказане. — Вона тримає невеликий притулок, допомагає сиріткам. Нещодавно я обдарувала візитом це місце, щоб особисто побачити те, про що так багато говорили в наших колах.

— Ось воно що, — Джанет задумливо опустила очі, розмірковуючи над почутим. — Ваша душа і справді прекрасна так само як і ваше обличчя, Ваша ясновельможність.

Беатріс мовчазно кивнула, стримано відповідаючи на такі явні лестощі. Їх вона наслухалася вдосталь за час спілкування з мадемуазель Талейран і чудово знала, що за хвалебними одами ховається бажання її батька дізнатися більше про Вермандуа, копнути глибше в таємниці цього роду. Кожне слово, так чи інакше сказане нею, заздалегідь розписаний герцогом сценарій. І розписаний він був настільки добре, що донька і сама свято вірила в нього. Тільки ось, коли ситуація зачіпала її справжні почуття, насилу збудовані декорації невблаганно руйнувалися.