Розділ 6. Уламки безтурботності

Весь перший поверх було оповито ванільним ароматом свіжої випічки, яку тітонька Летиція вже давно дістала з духовки. Не складно здогадатися, що це були банальні круасани, випечені за старим рецептом її матінки, проте для Персиції, яка тільки-но повернулася додому, вони стали чимось більшим, ніж просто кондитерський виріб до ранкового напою. 

Сніданок пройшов у напрочуд тихій і затишній атмосфері, багато в чому завдяки відсутності Лідії та Арнольда, проте гнітючі думки, які не давали й найменшої можливості подумати про щось, крім нічної пригоди, не залишали її з моменту, як Персі покинула ліжко. Господиня такого гарного маєтку, який давно втратив свою велич, приймала першу їжу за ранок не в обідній кімнаті за ідеально сервірованим столом, а у звичайнісінькому кухонному приміщенні, задумливо копирсаючись у їжі та ретельно відокремлюючи жовток від білка. Не те щоб вона не любила звичайну окату яєчню, швидше, зараз це допомагало їй впоратися зі стресом, що наринув наче цунамі.

Неміра не згадувала про ранковий інцидент, напевно, їй і зовсім не хотілося турбувати Персицію в черговий раз цими похмурими епізодами. Жінка лише на мить зазирнула на кухню, блиснувши очима на молодшу сестричку, мовчки наказуючи тій навіть не заїкатися про те, що сталося, та втікла до міста у справах. Рей ж, не випустивши й слівця, натирала посуд, все ще схвильовано поглядаючи на Персі. І тільки літня жінка, зайнята готуванням, невтомно щебетала про своє, наповнюючи цей ранок непомітними нотками позитиву.

— Ну-ну-ну, — поставивши руки в боки, невдоволено затягла кухарка. — Досить знущатися з цього й без тебе бідного яйця, життя і так не дало стати йому півнем, так хоч хай в яєчні він знайде свій спокій. Їж, давай.

Смішок мимоволі вирвався з грудей, а легка посмішка осяяла обличчя Персиції. Як давно вона не чула цієї дбайливої свари, цей по-своєму добрий голос. Мабуть, саме заради цього і варто було повернутися, аби знову з головою поринути в сімейний затишок.

— Все, ось, чисто! — нарешті прикінчивши невеликий сніданок, з якоюсь гордістю і дитячою жагою похвали, Персі простягла порожню тарілку, на що жінка лише хмикнула, розтягнувши вуста в добрій посмішці.

—  То чим будеш займатися сьогодні? —  склавши весь посуд, Рей вирішила здригнути набридаючу мовчанку, чекаючи, що Персиція захоче поїхати до міста й прогулятися. 

Вона була трохи молодшою від Персі, проте через роботу в маєтку, не мала можливості часто залишати його і проводити час зі своїми друзями, яких, слід зазначити, було не так вже й багато. Найімовірніше, Рей не таким уявляла бурхливе життя після закінчення університету, проте складні сімейні обставини змусили її піти саме цим шляхом.

—  Що ж, — Персі відкинулася на спинку стільця, упершись руками в старий дерев'яний стіл. — Спочатку треба буде зателефонувати адвокату бабусі, який займався її заповітом, хочу обговорити з ним наявність можливих перепон при передачі майна, — вона на мить замислилась про нічне кошмарне рандеву з власними жахами, торкнувшись пальцями прохолодного металу на своїй шиї. — Потім, до приїзду батька, хотіла б поритися в бабусиній бібліотеці та почитати про наш рід трохи більше.

— Хочеш підняти родову? — кухарка з подивом обернулася на неї.

— Щось до того, хочу все ж таки спіймати натхнення, — у кожній брехні є частка правди, особливо якщо та брехня на спасіння. Персі не хотіла турбувати літню тітку Летицію своїми кошмарами, та й навряд чи їй вдалося б пояснити, навіщо вона зібралася шукати інформацію про якихось там Вермандуа, про яких в житті ніколи нічого не чула.

— Ой-ой-ой, ну бажаю успіхів, — жінка сплеснула руками. — Тільки не засиджуйся, і обов'язково, чуєш, обов’язково клич із собою Кларента, там небезпечно бути однією.

— Це вже точно, — не стримавшись, Персиція засміялася з такої непідробної емоційності тітоньки. — Ну, а потім, — вона продовжила без бажання відриватися від розповіді: — Мені доведеться пережити найжахливішу зустріч.

— З Лідією? — губи Рей гидливо скривилися.

Усі в цих стінах добре знали гнилий характер цієї жінки та жагу до примарних грошей її батька.

Персиція лишень кивнула; вона й сама не могла зрозуміти, що гірше: знову повернутися до моторошних аристократів, які лякають однією лише своєю присутністю, або ж пережити розмову зі скаженою пасією батька. Ні те, ні інше не додавало настрою, проте передчуття підказувало, що сьогодні “пощастить” пережити обидва не найсприятливіші для неї сценарії.

— Тоді не відволікатиму тебе, — легкий сум без особливих труднощів читався на обличчі служниці, яка, вочевидь, чекала не такої нудної відповіді. — Якщо що, то я допомагаю Кларенту в саду, тож, як набридне бути книжковою міллю, завжди рада скласти компанію.

І, захопивши перед відходом парочку круасанів, Рей покинула кухню під град непереривного осуду від тітоньки Летиції, що миттєво викликало сміх у Персі.

Спокій. 

Вона була вдома, чи не так?..

— Я, мабуть, теж піду, — Персиція допомогла кухарці прибрати зі столу, а потім, наслідуючи прикладу Рей, швидко втекла з кухні, уминаючи крадену здобич.

Короткі розмови, приємна атмосфера та смачний сніданок зробили свою справу — нічний страх наче змило водою. Тепер, у сонячному сяйві  те, що сталося, навпаки, викликало непідробний дитячий інтерес. Вперше за весь час з'явилося бажання дослідити, розібратися, дізнатися хоч трохи більше, ухопитись за ниточку, яка вела до таємниць. І навіть якщо в глибині душі Персі розуміла, що це погана ідея, інша її частина захоплено тремтіла від однієї лише думки наскільки дивовижна та, здавалося б, інша реальність.