Розділ 4 . Очі в солом'яній ляльці

Весна затримувалася. Срібний Бор стояв сірим і мовчазним, наче затамував подих перед великими змінами. Одного дня, прибираючи на старому горищі, Майя знайшла пакунок, перев’язаний грубою мотузкою. Всередині була стара лялька, сплетена з сухої соломи та клаптів старовинного полотна.

У ляльки не було обличчя — лише два ґудзики замість очей, зроблені з дивного темного каменю, що відблискував фіолетовим.

— Дивись, Ксюшо, я знайшла собі подружку! — вигукнула Майя, притискаючи знахідку до себе.

Ксенія глянула на ляльку, і їй стало ніяково. Їй здалося, що ґудзики-очі на мить повернулися в її бік. Але Майя була такою щасливою, що старша сестра вирішила промовчати. Тим паче, після історії з Обманщиком Майя стала дуже чутливою до всього магічного.

Проте наступної ночі почалися дивні речі.

Ксенія прокинулася від тихого шепоту. Вона відкрила очі й побачила Майю, яка сиділа на підлозі в колі місячного світла. Перед нею стояла солом'яна лялька.

— Так... я розумію... — шепотіла Майя. — Там, під старою вільхою? Біля чорного каменя?

— Майю, з ким ти розмовляєш? — Ксенія різко підвелася.

Майя здригнулася, і лялька впала на бік. Очі-ґудзики встромилися в підлогу.

— Вона каже, що знає, де тато сховав свою стару книгу знань, — прошепотіла Майя. Її голос був дивним, наче вона говорила крізь сон. — Лялька каже, що ліс хоче повернути своє.

Ксенія підійшла і взяла ляльку в руки. Солома була холодною як лід, хоча в кімнаті було тепло. Раптом Ксенія помітила жахливу деталь: вираз «обличчя» ляльки змінився. Тепер на місці рота була ледь помітна, крива посмішка, якої раніше не було.

— Ми маємо її спалити, — твердо сказала Ксенія.

Але щойно вона зробила крок до печі, двері хати самі собою розчинилися. З вулиці повіяло запахом сирої землі та гнилого листя. На порозі стояв не вовк і не привид. Там стояла Трав'яна Мати — істота, сплетена з сухого коріння та старого моху. Вона була схожа на величезну версію ляльки в руках Ксенії.

— Моє дитя... — прорипіла істота. — Ти взяла моє дитя... Тепер я візьму твоє.

Трав'яна Мати простягнула свої довгі пальці-гілки до Майї. Лялька в руках Ксенії раптом ожила. Вона почала вириватися, дряпаючи шкіру дівчинки своїми солом'яними пальцями.

— Ксюшо, вона хоче, щоб я пішла! — Майя почала плакати. — Вона каже, що моє срібне волосся — це її нитки!

Ксенія зрозуміла: лялька була не просто іграшкою, вона була «якорем». Через неї Трав'яна Мати могла зайти в дім без запрошення.

— Майю, згадай, чому тебе навчив Срібний Пастух! — закричала Ксенія, борючись із лялькою, яка вже намагалася вчепитися їй у горло. — Твій голос! Співай пісню Лісу, а не Пустки!

Майя закрила очі. Вона згадала тепле виття вовків і світло Вовчої церкви. Вона почала співати — але не людські слова, а високий, чистий звук, від якого шибки у вікнах затремтіли.

Солом'яна лялька в руках Ксенії раптом почала диміти. Очі-ґудзики тріснули, і з них витекла чорна, густа рідина. Трав'яна Мати на порозі закричала — її голос був схожий на хрускіт ламаних гілок. Вона почала розпадатися на сухий пил та старе листя.

Ксенія вхопила момент і жбурнула ляльку прямо в розпечену піч. Полум’я миттєво спалахнуло яскраво-зеленим кольором, і почувся останній, тонкий писк.

Через хвилину все закінчилося. Двері зачинилися самі собою. На підлозі залишилася лише купа сухого моху, який вітер швидко розніс по кутках.

Майя впала в обійми сестри.

— Вона хотіла зробити з мене частину свого коріння... — прошепотіла вона. — Але Пастух сказав мені в думці: «Ти не дерево, ти вітер. Вітер не можна впіймати корінням».

Ксенія гладила сестру по голові, дивлячись на піч. Вона зрозуміла: у Срібному Борі не можна брати нічого «нічийного». Бо за кожною знахідкою стоїть той, хто хоче отримати щось натомість.

— Більше ніяких ляльок з горища, — тихо сказала Ксенія.

— Домовилися, — відповіла Майя. — Тільки ті, що ми зробимо самі з доброї тканини та любові.