Розділ 37.

Аби якось самій відволіктися від незвичайних подарунків та заспокоїти Марка, Ангеліна вирішила трішки зайнятися роботою. Хоч Голос і сказав, що вона працює лиш від завтра, та чому б не почати сьогодні. Вранці буде не так страшно, особливо якщо врахувати, що «посадової інструкції небесної канцелярії» вона не отримала.

В наметі вчувалися тихі розмови. Діти набридали Святославу, аби той дав їм погратися з палаючими трісочками й знайшов Норта. Орися періодично зиркала на мобільний, інколи на хвіртку.

– Мабуть, роботи багато, – торкнулася Ангеліна її плеча. – Або в душі застряв. Він приїде.

Максим, що вже закінчив розвішувати повітряні кульки та скручувати з них напис «З Днем Народження», взявся робити селфі з цуциком Максом у всіх можливих локаціях подвір'я та з усіма гостями по черзі.

– Марку, – Ангеліна схилилася над плечем друга, що запихався пиріжком, – ти щось знайшов в нетрях Інтернету.

– Угу, – він поспішно ковтнув і, судячи з виразу обличчя, зрадів. – Трохи знайшов, трохи Жека з Зоряною скинули. Ще вчора. А сьогодні перевірив. Та виявилось, то одне й те саме відео, тільки порізане. Я звів його докупи.

Він хутко розгорнув на весь екран репортаж маленького німецького телеканалу.

– Я ще не переклав, але судячи з коментарів «місцевих фанатів Домініка Дірка» він не зовсім у сплячці. Супроводжує невеличкий проект, щось типу притулку для тварин чи центру реабілітації. Репортери його підловили як він закуплявся в супермаркеті кормом для собак, волочилися за ним аж до самого притулку.

– Зупини, – раптом попросила Ангеліна, – і трохи відмотай.

– А що таке? – стривожився Марк.

– Знайомі моськи, – посміхнулася. – Яніна виявляється тепер блохастим крапельниці ставить. Перевчилася за кілька днів? Талант.

– Яніна це хто?

– Он та кицька вилиняла, що в шапці. Не питай. Колись розповім. Зупини. Я сфотографую.

– Що саме?

– Гната. От він мене здивував. Наче поліцейським і в нас добре платять. Чого це він на заробітки подався? Ще й під крильце до Дірка. Скину Лілії, хай покаже Антону, як буде нагода. Ще когось знайшов?

– В Чудної все без змін. Здається вони навіть одне й те саме відео запускають, тільки супровідний текст змінюють. Жіночка нічого не знає, від усього відхрещується, й досі лікується у Швейцарії. Хоча після того, як її «Обійми» вивернули навиворіт, я дивуюся як вона сама не помінялася місцем зі своїми пацієнтами.

– Марку, в тебе є закордонний паспорт? А мені треба зробити. Тоді махнемо у відпустку в Женеву.

– Навіщо тобі паспорт? – нервово усміхнувся Марк. – Полетиш на крильцях під покровом ночі. Чи зібралася серед білого дня ту відьму за патли скубти?

– Тре подумати, – Ангеліна скосила очі догори та через полотняну стелю намету неба було не видно. – А що там наш вовчик?

– Без змін. Що на мою думку дивно, – він стишив голос до шепоту. – Хіба вовкулаки не мають здатності швидко зцілюватися?

– Точно не знаю. Та як казав Семен, падаючи Вовк багато кого зачепив. Навряд чи вони йому це подарують. Може хто якої заговореної водички йому в крапельницю плеснув. Є в мене на роботі одна «дружня» колега, відьомського роду. Думаю мордяка в неї вже зажила, то можна ще кілька запитань поставити.

– Щось ти кровожерлива імениннице, – Марк з підозрою глянув на Ангеліну.

– Бо голодна. Хочу м'яса. Святославе! Як не даси шашлику, то ми тебе з'їмо!

– І кісточки обсмокчемо, – піддакнула Леся.

– Гени в цієї дитини, одначе, – Марк скосився на Лесю.

– Нічого. Я за нею пригляну. Мені дозволили, – Ангеліна посміхнулася на всі тридцять два.

– Скажеш мені це післязавтра, – покачав головою невіруючий Марк.

На дворі почало темніти. Увімкнули освітлення. Максим показав кілька циркових трюків, які знайшов в Інтернеті. Діти не оцінили й закидали його будяками. Перша порція шашлику була готова й всі зібралися біля столу. Пішла хвиля привітань та тостів. Діти саранчею з’їли свою частину й знов розбрелися по дворі в пошуках Норта.

– Семене, – Орися вгледіла коханого, щойно той відчинив хвіртку.

Він наблизився швидкими кроками, скупо поцілував матір своїх дітей.

– Імениннице, йдіть но сюди, – підхопивши Ангеліну за лікоть відвів в бік. – Ви чули голос?

– Чітко і ясно. А Ви? Що він Вам сказав, ні, відповів? Ви ж вимагали залишитися на землі?

– Важко щось вимагати, коли твою душу витрушують з тіла, – Симаргл не весело посміхнувся.

– Але ж Ви тут? – з надією заглянула йому  в очі Ангеліна.

– Лиш до завтра. На світанку таке неподобство як крила поверне мене на небеса.

– Боляче? – Ангеліна співчутливо торкнулася його плеча.

– Це м'яко сказано, – зашипів Симаргл. – Я був за кермом. Не здивуюся, якщо хтось з молоді зняв мої віражі на телефон. Божевільний сміттєвоз літає містом.

– Ніхто не постраждав?