Розділ 32.

Сріблястий мінівен припаркувався шумно, привернувши увагу не лише місцевих бабусь, що гріли лавочки біля під'їздів, а й жильців з верхніх поверхів, що хутко повискакували на балкони. З черева машини на тротуар висипалися люди, що технічно там і не мали б поміститися.

–  Хутко, милі мої, –  квапив всю команду присадкуватий ситий чолов'яга, директор каналу. –  Не факт, що решта вже все відзняли й не повернуться в самий негодящий для нас час.

– Я Вас прошу, –  скривилася блондиниста репортерка, обличчя молодого ютуб-каналу "Сенсація таємничого міста",- минуло дві доби. Тут навіть малолітні блогери потопталися. І лиш ми чекали доки всі яскраві декорації дощ змиє.

– Наче ти не знаєш, що декорації і спецефекти справа наживна, –  підморгнув їй "спеціаліст по декораціях та спецефектах", а за сумісництвом і режисер-постановник, і співзасновник каналу.

– То чого було пертися через усе місто? –  продовжила кривитися репортерка. –  Побризкали б фарбою у мене на задньому дворі, а сусід за пляшку зіграв би труп. Сенсація про прокляті закаулки приватного сектору.

– Припиніть, милі мої. Ваш настрой руйнує атмосферу. Найкращий спосіб досягти успіху, це повірити в те, що розповідаєш. Тоді й глядач повірить.

– Та тут стільки інфи та нікнеймів, що я й запам'ятати не можу, не те що повірити.

– Фактів та імен, мила моя. А за об'єм не хвилюйся. Зніматимемо блоками. Раптом що звук перезапишемо. Починаємо.

Команда каналу "Сенсації таємничого міста" оточила сіру п'ятиповерхівку. Четверо зі смартфонами почали фільмувати ледь помітні сліди крові на асфальті, обірвані біло-червоні стрічки.

– Саво! –  кликнув товариша Євген, –  підсвіти, бо дірок не видно.

– Сам ти дірка, –  Сава увімкнув ліхтарик на телефоні. – Це сліди від куль, що прошили наскрізь скло маленьких віконець напівпідвального приміщення, де гріючись останньою надією переховувалися жертви…

– Захлопнись! Писаки в нас дівки. А ти світи. Може хоч щось в середині приміщення вийде зафільмувати.

– Навіщо? Зайдемо в середину, та  й зафільмуємо.

– Ти прям зірка кримінальної хроніки національного каналу. Хто ж нас пустить? Аби хоч за бродіння навколо будинку не влетіло. Он бачиш народ з вікон повистромлювався. Ще ментів покличуть.

– Не ментів, –  Сава вимкнув ліхтарик та випрямився, –  а полісменів. І ми не порушуємо закон, це раз. І в мене є ключі, це два.

– Тобто є ключі? Універсальні, як відмикачки?

– Звичайні. Від дверей. Мій троюрідний брат глава організації, що володіє цим приміщенням. Наш канал тримається не на плітках, а на зв'язках.

– Хлопці! –  обличчя каналу закінчила чепуритися. – Ми на вулиці знімати мене будемо?

– Я типу один не в курсі, –  скривився Євген.

– Ти знімай, знімай, –  відказав Сава, –  а я нашу зірку піду запишу. І тих, що на балконах теж зніми.

Сава націлив камеру смартфона на колегу. Зоряна випрямилася, вчепила на обличчя посмішку й вже збиралася відкрити рота.

– Мила моя, –  зупинив її директор, –  тут люди загинули, а не кошенята народилися. Зроби вражено трагічне обличчя. І опусти мікрофон. Так ніби ти їх друг, а не декламатор промови.

Зоряна як могла виконала рекомендацію директора й нарешті почала розповідати те, про що й так гуділо все місто.

– Сенсація таємничого міста. Нашого міста. З вами Зоряна Небесна та команда янголів, що тримають руку на пульсі життя навколо. Кидай вподобайку, підписуйся на канал, а ми продовжуємо. Не таємниця, що в нашому місті є осередки де зіштовхуються енергетичні потоки й наслідки цього можуть бути просто катастрофічні. Впевнитися в цьому змогли жителі звичайної п'ятиповерхівки неподалік міського стадіону. Близько дев'ятої вечора від перегляду телепередач їх відволік незвичайний звук, схожий на монотонні удари.

Директор показав руками аби Зоряна зробила паузу.

– Любі мої, лом взяли? От молодці. Збігайте зніміть удари об двері і вікно одне розбийте.

– Тільки одне,- додав Сава, –  і бажано те, що без дірок від куль.

– А пістолет ви теж взяли? –  скривилася Зоряна, – будете стріляти? А потім скажете, що поліція – то ваша наймана масовка.

– Ні, –  похитав головою директор,- Звук пострілу потім накладемо на фотографії вікон. А ти можеш продовжувати.

Зоряна підглянула у свої нотатки, пихнула папірці Саві під пахву й продовжила.

- Як розповідають очевидці, спершу був звук розбитого скла, людські крики, а тоді череда пострілів. Відомо, що будівля, котра постраждала від вандалізму, належить місцевій громадській організації. За даними голови цієї організації Баранова Георгія Георгійовича на момент нападу в приміщенні проходив психологічний тренінг особистісного розвитку. То був безкоштовний захід для всіх охочих, запевняв  пан Баранов поліцію, який на безоплатній основі погодилася провести відома в нашому місті психологиня Кривошийко Тетяни Михайлівна. Яка чи не найбільше постраждала, коли спробувала вступити в перемовини з нападниками. Жінка, якій далеко за сорок, на разі перебуває під пильним наглядом лікарів…

– Зоряно! –  зупинив її директор. –  Давай те ж саме тільки повільніше, щоб ми могли фото повставляти. І більше емоцій.