Розділ 31.

Ангеліна Лиходій сиділа на дивані та виконувала домашнє завдання як старанна учениця, майже відмінниця, медалістка міжсвітового рівня. Періодично зиркала на стелю. Життя на землі вписало в підкірку, якщо за тобою спостерігають, то це неодмінно відбувається згори.

На аркушах формату А4, що лежали на підручнику з соціології, який своєю чергою розлігся на колінах, вона намагалася зобразити всі свої знання у вигляді схематичної ієрархії.

– Русалок забула дописати, – прошепотів їй на вухо Марк, що саме глянув у її записи.

– Вони до мене поки не лізли, отже їх поки нема, – серйозним тоном відповіла Ангеліна.

– Ага, – теж серйозно зауважив Марк, – А вовкулаки, упирі та відьми є? І ще ці… нявки… і небесні посланці. Це що така міжнародна служба доставки?

– Міжсвітова. А ще янголи, демони і я.

– Ну звісно. Себе ми сприймаємо як головного актора сцени. Це тобі пані Тетяна підказала? Так, що простіше проблеми вирішувати? Роздала всім костюми міфічних істот і життя стало зрозумілішим?

– Щось типу того. Ти знайшов, що я просила?

– Начебто, – Марк підсунувся ближче та повернув до Ангеліни ноутбук.

Вона винуватим поглядом обвела кімнату. Тренінг у притулку проходив без них. А вони, грізні охоронці порядку, розвалившись на дивані та п'ючи приготоване Катею латте, займалися кожен своїм. Марк писав статті для сайту, що начебто слідкує за ситуацією в місті, а насправді проплачує копірайтерам за закидування в натовп потрібної інформації. Ангеліна намагалася зрозуміти в якому світі наразі живе, і як з ним впоратися не використовуючи свої янгольсько-демонічні вміння.

– Лестригон скотина, – промайнула думка в її голові. – Сказав те навмисне? Знав, що я підслуховую? Чи то на емоціях? "Ніякий вона не янгол". Та це зовсім не означає, що демон. Залишити землю не те саме, що повернутися на небеса. А повернутися на небеса не означає залишити землю? А як на два фронти? Буває ж громадянство одразу кількох країн. Якщо є в нас, то може є і в них? Лестригон, скотина, а ти не міг сказати як називаються такі як я? Я б хоч загуглила. І Лариса Григорівна зі своїми метафорами, по-людськи не скаже. Мабуть, в наших лікарів навчилася: Ви звісно здорові, але попийте оце, оце, і ще це, і приходьте знову.

Назад в «кабінет Хранителя» Ангеліну те тягнуло. Відчуття загубленості у просторі страшенно пригнічувало. Ніби фундамент з-під ніг забрали, ціль прикрили, старі обмеження не діють, нових не озвучили. Одним словом, жахливе місце, що висмоктує надію. І ще той 3D-навігатор ніби кричить "я бачу чим ти займаєшся"…

– Ангеліно, ти мене слухаєш? – торкнув її Марк за лікоть, коли помітив, що подруга дивиться в нікуди.

– Угу, – закивала та. – То, що там з місцевими звірами і бродячими собаками?

– Я б сказав цікаво, але в новини не візьмуть. Бо явних доказів немає. Більше схоже на звичайний збіг.

– А все ж.

– Твої припущення вірні, якщо врахувати інформацію з соцмереж. Напади бродячих псів ставалися в тих же районах де були зафіксовані спалахи домашнього насильства і… свавілля поліцейських. Активісти, волонтери та дехто з верхівки поліції намагаються звинуватити у всьому полковника Вовка Володимира Володимировича. Мовляв, за його сприяння були змінені деякі процедури, що значно ускладнило…

– Досить. Я зрозуміла. Люди знайшли винного. Як з'ясувати чи так воно на справді?

– Піди в нього запитай, – посміхнувся Марк, – може він тобі розповість про свої таємні мотиви. Ангеліно, навіщо це тобі?

– Поглянь на жінок у колі. І на того юнака, чия мати працює в поліції. Думаєш те, що ми сьогодні зачинили їх у цьому підвалі врятує їх. Завтра їм доведеться вийти за двері. А там реальний світ.

– Вони теж частина того світу, – зауважив Марк, – і їхні вчинки теж деякою мірою призвели до того яким світ є сьогодні.

– Чудово. Пограймося м'ячиком провини. Тільки коли він потрапить до моїх рук, я пожбурю його комусь в голову. Марку, а якщо без глобального масштабу. Я зіткнулася з ситуацією яка мені не подобається. Я мати, в мене є обов'язок захищати свою дитину, тому я мушу зробити її середовище безпечним. Ті люди в колі, я певна хочуть того ж. І ті активісти про яких ти згадав, і волонтери, і навіть поліцейські…з верхів чи низів.

– Я вам заважати не збираюся. Та я на жаль з диванних військ. Інформаційну війну ще подужаю, а на кулаках пробач.

– Тому носиш з собою електрошокер? Він стріляє інформацією?

– Певною мірою. Він повідомляє, що просто зі мною не буде.

– Зі мною теж. Давай по другому пункту. Що там із довідками про психоемоційний стан?

– А тут у нас все ті ж імена. Вовк В.В…. після інциденту з дружиною поліцейського, що спробувала звинуватити його у насильстві… безпідставно…. як з'ясувалося потім… разом з Чудною А.А. стали ініціаторами зміни процедури, що…

– Досить.

– Тебе деталі взагалі цікавлять?

– Я вже на наслідки надивилася. Скажи мені на останок. У всьому цьому вінегреті є такий інгредієнт як Домінік Дірк?

– Я тобі це і без аналізу Інтернету скажу. Такий овоч як Домінік Дірк є у кожному салаті, який подають наші  вечірні новини. Цікавий факт. На його батьківщині про нього мало хто знає. А от у нас на нього майже моляться.