Розділ 28.

Мінівен припаркувався неподалік хвіртки Ангеліни Лиходій. Таксист терпляче чекав доки вся галаслива компанія з двох жінок та чотирьох дітей повсідаються на свої місця. Їхати не багато не мало на інший кінець міста до пекарні "Золотий круасан".

– Ви б їхали трохи швидше, – командувала Аврора. – Ми ж поспішаємо врятувати тітоньку Аню і всю пекарню. Ви ж розумієте?

– Якщо чесно, то ні, – відповів водій, чим зробив собі тільки гірше.

– А що ж тут не розуміти, – взялася пояснювати Аврора, не реагуючи на зауваження матері. – Там надзвичайна ситуація, справжня. Помічник пекаря трубки не бере – це раз. Прибиральниця вранці потрапила в лікарню й не повідомила – це два. Її заміна застрягла в селі – це три. І власниця стоїть на митниці – це чотири. Тепер зрозуміло?

– Ніскілечки, – помотав головою водій.

Він знічев'я провокував юну капітанку їх рятувального крейсера. А ще йому було цікаво куди це така кагала поночі їде.

– Ну до вас як до жирафа, – розійшлася дівчинка.

– Авроро! – прикрикнула на неї Ангеліна.

– А що він так повільно їде, ми ж не встигнемо до закриття.

– Нічого страшного. Без нас не закриють.

Завершивши доставляння команди рятівників, таксист супроводив їх всередину пекарні. Замовив собі каву. Доки чекав, понапихав своїх візиток у спеціально відведені для цього комірки біля столиків.

– Раптом знадобиться ще раз світ рятувати, дзвони одразу мені, підкину, – сказав він Аврорі й вручив їй останню візитку.

– Неодмінно, – пообіцяла дівчинка.

 Вона хотіла приступити до порятунку пекарні від бруду та замість магічної швабри їй дісталися наклейки й паперові стаканчики.

– Сиди та клей. І за малими дивись.

До справжнього ж порятунку взялися Ангеліна, в якої руки чесалися зробити щось аби відчути себе звичайною людиною та Марина, котра соромилася зізнатися що й так добряче втомилася від прибирання кімнати покійної Нелі. А роботи було як на десятьох, особливо якщо врахувати що часу до закриття кіт наплакав.

– Щойно годинник покаже десяту я зачиню двері й приєднаюся, – повідомила Аня, ідучи  в туалет.

– З нас смаколиків на рік вперед, – пообіцяла її напарниця Юля.

– Вітрина майже пуста, – зауважила Ангеліна, обчищаючи картоплю.

– То завтра ж напечуть ще.

– Це якщо ми встигнемо відмити кухню до завтра, – похитала головою Ангеліна.

– Так, ситуація гірше не придумаєш. Ще й я о дев'ятій піду. Не знала, що так вийде. А в мене автобус. Їду з друзями на море. Путівку за пів ціни увірвала, – Юля нагадувала Ангеліні Аврору, так собі з них шпигуни. –  Шкода Аню. Так на неї все одразу навалилося.

– То ми допоможемо, – встряла Марина, що відчайдушно шинкувала капусту, – а що сталося?

– А вам не треба Ані допомагати? – суворо запитала Ангеліна.

– Там каву замовили. А я ж не вмію.

Молоде та зелене, на думку Ангеліни, дівча змовницьки стишило голос. Бажання розповісти всі новини не відбило навіть відро сосисок, що її змусила чистити Ангеліна.

– Там справжній екшн. Уявіть, колишній чоловік Ані хоче відсудити в неї дітей.

– З яких це пір вони розлучені? – здивувалася Ангеліна.

– Та не зовсім розлучені. Вона лиш подала на розлучення, але з ним не живе. Уявіть, пішла з власної квартири. А дітей відвезла до батьків. Бере усі зміни, щоб заробити грошей оплатити суд. Хоч у нас це не проблема. Люди постійно звільняються.

– А чого дітей забирати? – теж шепотіла Марина. – А спільна опіка?

– Аня звинуватила його у періодичному побитті, того й на розлучення подала. А поліцейські уявіть, що зробили. Направили її на експертизу.

– Що тут такого? – незрозуміла Ангеліна. – Зняття побоїв необхідна міра, аби довести факт насильства.

– Я не про це, – шепотіла Юля, періодично зиркаючи чи Аня не чує. – Там якийсь дивний слідчий, що веде справу Ані. Він ніби на боці її чоловіка. Сказав якщо суд затягнеться ця експертиза стане у пригоді. А експертиза, уявіть, показала, що Аня несповна розуму. Це наша то Аня.

– Ану стійте, – Ангеліна аж перестала чистити картоплю, – Ви зараз говорите про психіатричну експертизу? Для жертви? Не для насильника?

– Уявіть. Аня то думала, вона покаже, що вона адекватна й сама на побої не наривалася, а та лікарка написала…

– Що? – з очей Ангеліни аж іскри посипались. – Жертва має довести, що сама не наривалася? Де це у нас такі довідки видають? Може ви щось невірно зрозуміли? Може Аню запідозрили, що вона собі сама синців наставила?

– Не знаю, – Юля з острахом поглянула на Ангеліну. – Аня просто показала копію довідки власниці. Та пообіцяла свідчити у суді на її користь. Бо чоловік хоче довести, що вона божевільна й мало заробляє.  Забрати дітей, а вони не хочуть, вони його бояться.

– Як же це? – не розуміла Марина. – Хіба людина, що сама пішла на експертизу може бути божевільною?