Розділ 8.

Благополучно дістатися будинку нам не судилося. Апельсинка завзято тягнула в інший бік.

– Мамо, дивись! Там бабуся!

– Той що? – незрозуміла, бо була зайнята перетягуванням канату з собакою.

– Наша бабуся. Бабуся Неля.

Облишила боротьбу й дозволила потягти себе на сусідній провулок. Там, біля хвіртки сусідки, яка нещодавно налетіла на нас, розігрувався цілий спектакль. Хто з акторів грав головні ролі, а хто другорядні з першого погляду не зрозуміла. Та привід підійти й розібратися був – Аврора побачила подругу й полетіла показувати їй як підріс цуцик.

Маленька сусідка, на ймення Майя, стояла та плакала, тримаючись за поділ халату моєї матері. Періодично вона поривалася до своєї матері, та бабуся Неля не пускала. Привід був. Таїса наразі читала монолог, дев'яносто відсотків якого було заповнено гранично не цензурною лексикою. Вдячними слухачами були її мати, вічно п'яний батько та двійко полісменів. Я поспішила завадити Аврорі нахапатися нового та цікавого.

– Ліно, – побачила мене мати. – Добре що ви повернулися. Прошу, заберіть звідси Майю. Увімкни їм мультики, хай вони цього не чують.

– Навіщо викликали поліцію? – пошепки запитала, беручи Маю на руки. – Викликайте швидку, хай її прокапають.

– Це вона викликала поліцію, – відповідає мати. – Таке меле.

– Вони хочуть вбити мою маму, – ще голосніше заплакала на моїх руках мала.

– Хто? – вразилась Аврора. – Я на них Апельсинку спущу.

– Бабця з дідом! Вони її душили! Поклали на підлогу й душили!

Патрульні, що, мабуть, цю версію вже чули, ніяк не відреагували. Натомість поліцейська з товстелезною косою почала щось шукати в планшеті, заглядаючи при цьому в папірці що їй їх пхала поперед очі мати Таїси. А її напарник, розкинувши руки, вирішував кого ловити. Батька Таїси, що, то сповзав вниз по паркану, за який тримався, то поривався втихомирити агресивну доньку. Чи саму Таїсу, що наразі звинувачувала всіх кого знала у сексуальному насиллі відносно неї та доньки.

– О, і ти тут? – нарешті помітила вона мене. – Як добре, що ти тут сусідонько, Ангелінонько. Ти бачиш, що робиться? Ці ско… й до моєї дитини дісталися. Спершу відібрали її в мене, а тоді потягли свої брудні руки до… як колись зі мною. Ой, як добре що ти тут. Бо ти ж у нас сильна. А ті поліцаї мені не вірять, вони с… мені не вірять! А ти мені допоможеш. Ти розповіси як їх повиганяти. Ти ж вигнала свого чоловіка за те що він Авророчки під спідницю заліз.

Наступної миті Таїса вже лежала на асфальті.

– Не бийте мою маму! – закричала Майя.

– Ах ти ж пад… божевільна, – мою матір аж трусило, й здається одним ляпасом Таїса не обійдеться. – Ти як посміла на мого зятя намовляти. Тебе сором взагалі полишив? Обливати брудом його світлу пам'ять.

– Нелю облиш її, – підбігла сусідка. – Ну ти ж бачиш вона не здорова. Ну зачекай хай її вже заберуть.

– Мамо, – мало не плакала Аврора, – про що вони говорять?

– Про те чого не знають, – відповіла, вхопила доньку за шкірку й потягла додому.

Я їй рот з милом помию, думала, заходячи до будинку. Майя на моїх руках плакала й намагалася вирватися. Аврора тягла збуджену Апельсинку.

– Мамо, тьотя Тая знає куди подівся тато?

– Не знає! Слухайте мене уважно. Ви сидите в кімнаті. Берете планшет та дивитесь мультики. Авроро ти за старшу. Маю не випускати. Хоча краще я вас зачиню. Я вийду на хвилину, заберу додому нашу бабусю. Їй там нічого робити. Майя, з твоєю мамою все буде гаразд. Її ніхто не скривдить. Вона лиш трішечки захворіла. Їй дадуть ліки і вона буде такою як раніше.

– Вони хотіли її задушити. Вони отак, отак її тримали, – мала втискала в ліжко іграшку, що перша підвернулась під руку.

– Це щоб допомогти, – раптом втрутилась Аврора. – Знаєш, наша Апельсинка теж інколи кусає своїх цуциків. Тоді коли треба відтягти їх від чогось поганого. Бабця з дідом її не душили, а тримали, щоб вона не поранилась.

– Тримали?

– Так, просто тримали.

Наші діти інколи мудріше нас.

Закинувши собак до вольєра та зачинивши на ключ кімнату Аврори, я повернулась до "театру під відкритим небом". Доки мене не було, учасників побільшало. З'явилась ще одна патрульна машина, більша за першу. Міцубісі, здається. Забагато на одну, нехай і неадекватну, Таїсу. А швидкої ні чути, ні видно не було.

– Тобто немає місць?! – хором вразилися мати Таїси та моя.

– От так, – розводив руками новий…третій… патрульний. – Викликати швидку сенсу немає, лікарня її не прийме. Ви ж самі чули. Я телефонував на всі можливі номери.

– Можливо, слід звернутися в приватну лікарню? – кинув у натовп пропозицію перший патрульний, гидливо відпихаючи від себе Таїсу, що терлася об його ногу.

Напарниця смикала його за рукав, вказуючи на  батька та матір Таїси. Якщо я вірно зрозуміла, її жест означав "подивись на них, чим вони будуть платити".

– Не надто вдала ідея, – покачав головою третій патрульний, – потрібна особиста згода на госпіталізацію. А ця, поки ми доїдемо, тричі рішення змінить.