Розділ 5 (Частина 2): Ціною життя

Перший удар прийшов не звуком, а повною тишею. Люди на високих мурах скам'яніли. Один міцно стискав списа, інший крутив важкий ворот катапульти, а решта просто дивилися вперед, туди, де ще вчора були гори.

Але гір там більше не існувало. Залишилася лише безкрая пітьма.

— Смолоскипи! — гукнув хтось із темряви.

Полум'я спалахнуло яскраво, проте зовсім не дало світла. Здавалося, ніби сама пітьма ковтає кожен відблиск. Наступної миті згори пролунав крик. Одразу після цього почувся вогкий ляскіт, і тіло зірвалося вниз. Воно розбилося об гостре каміння біля самого підніжжя муру.

— Списи до бою! — залунала нова команда.

Пітьма рушила вперед. Вона наступала не строєм, а суцільною хвилею, без реву. Чувся лише тупіт сотень пазуристих лап, подібний до зливи, яка барабанить по дахах.

Коли перші потвори виринули у світло смолоскипів, дехто не витримав і здригнувся від жаху. Тварюки виявилися величезними. Їхні тіла здавалися зліпленими з диму та гнилі. Під чорною, слизькою шкірею пульсували м'язи, а замість очей зяяли червоні провалля. 

Катапульта нарешті вдарила. Кам'яний снаряд врізався в землю та вибухнув щебенем, але смертоносна хвиля навіть не подумала сповільнитися. Вона ввібрала в себе вогонь, розірвану плоть, дим і стала ще ближчою.

— На мурах! Тримати лінію! — щосили загорлав Командор, витираючи липку кров із чола. Ця кров йому не належала.

Перші монстри вже дісталися головної брами. Солдати на мурах відчайдушно метали списи, підпалювали смолу та лили вниз окріп. Але усе було марно. Стріли входили в тіла потвор і безслідно зникали.

— Вони лізуть! Вони піднімаються!

— Назад у стрій! — знову загорлав Командор.

Моторошна потвора схопила хлопчиська за ногу та з силою смикнула вниз. Хрускіт зламаних кісток заглушив усі інші звуки битви.

Їдкий запах згарища та крові змішався в суцільний нудотний туман. Вартові кашляли, сліпли від диму, але вперто продовжували стріляти з луків. Крістофер стояв біля бійниці. Він не казав ані слова, лише уважно дивився, як хвиля темряви знову й знову розбивається об мури та продовжує рости. Десь удалині завила рогова труба, сповіщаючи про тривогу. Згодом озвалася друга, вже значно ближче. Третя засурмила просто під вікнами фортеці.

— Вони всередині!

Крики вибухнули майже миттєво. Тіні перелазили через кам'яні зубці, падали на мури та нещадно розривали людей кігтями. Один солдат згорів живцем у власній смолі. Він випадково перечепився, і окріп линув йому просто на обличчя. Бідолаха встиг закричати лише один раз.

Крістофер вирвав меч із піхов.

— Тримати стрій! Не дати їм підійти до брами!

Знизу долинув страшний гуркіт. Товсті дубові стулки нарешті не витримали та впали. Чорна хвиля пітьми стрімко ринула всередину подвір'я. Здавалося, там уже не залишилося жодної живої душі.

Люди кричали від нестерпного болю та жаху. Командор намагався скоординувати залишки оборони, але всі його накази тонули в нелюдському реві. Живі вже не чули одне одного.

Монстри ввірвалися у двір не крізь розбиту браму, а крізь людей. Один з вартових намагався закритися щитом, але потвора вдарила кігтями, і залізо розірвалося на шмаття. Другий удар знищив залишки щита. А на камінні залишилося лише понівечене тіло.

У коридорах стояв сморід горілого м'яса. Хтось підпалив великі діжки з олією, намагаючись зупинити ворожий наступ. Полум'я спалахнуло, лизнуло кам'яні стіни та освітило обличчя присутніх. Ті обличчя були спотвореними страхом.

— Відступаємо! Всі до зали!

Залишки солдатів повільно задкували, відступаючи вгору крутими сходами. Хтось випадково впустив свій смолоскип. Полум'я побігло за ним униз, прямісінько туди, де вже ревіла голодна пітьма. Із темного рогу несподівано вискочила ще одна потвора. Її тіло блищало у відблисках вогню, а з довгих кігтів капав чорний отруйний слиз. Вона рухалася надзвичайно швидко.

Один удар відкинув найближчого вартового. Той злетів у повітря та зі страшною силою вдарився об кам'яну стіну. Його голова луснула від удару. Інший воїн замахнувся мечем. Він влучив у ціль, проте сталь застрягла у в'язкому тілі тварюки. Монстр лише повільно перевів погляд на сміливця, розглядаючи його з цікавістю. А наступної миті він різко устромив свої гострі кігті йому в живіт і вивернув нутрощі назовні.

Крістофер смикнув мене за плече саме в ту мить, коли я встигла замахнутися для удару. Мій клинок увійшов у тіло потвори просто під ребро. 

— Усі нагору! Швидше! Ворушіться!

У тісних коридорах всі звуки множилися. Навколо лунали крики, пронизливі виски та дзенькіт холодної сталі. Хтось кликав рідну матір. Інший палко молився всім відомим Богам. А хтось нестримно сміявся.

На сходах переляканий натовп загруз. Там було надто мало місця для такої величезної кількості тіл. Люди в паніці лізли прямо по головах своїх товаришів. Дехто перечіплювався та зривався вниз у чорну прірву. А пітьма продовжувала лізти вгору, без жодної краплі страху та без найменших пауз.

Одному з пекельних створінь таки вдалося прорватися нагору. Командор завдав удару першим. Його меч глибоко увійшов у м'ясисту шию тварюки, проте вона навіть не подумала помирати. Воїн із силою висмикнув закривавлений клинок і вдарив знову. Цього разу ціллю стала голова. Лише коли сталь проломила череп, істота осіла на підлогу. Замість звичайної червоної крові з розірваної рани потекла густа чорна рідина. Кілька крапель випадково потрапили на відкриту шкіру Командора, і він закричав від болю.