Розділ 2 (Частина 2): Бойове хрещення

Бавовняна наволочка пахне свіжістю. Марі пробралася до кімнати за моєї відсутності. Напевно, хотіла позбавити нас обох від ніякової тиші, але все одно змінила постільну білизну. Ще витерла пил, що скупчився на приліжковій тумбочці та відтерла патьоки воску.

За ніч я спалюю свічку дощенту, бо темрява навіює погані сни. Хоча від них уже давно нічого не допомагає.

Я кручуся в ліжку, вдихаючи терпкий запах мила. Хвойно-цитрусовий, він нагадує аромат після дощу, свіжість ранку і затишок дому. Сонце пробивається крізь хмари і сліпить очі. Отже, Марі відсунула фіранки й закріпила їх гачками. Ще принесла сніданок, і судячи з запаху — мій улюблений. Молочна вівсянка з ягодами.

Я піднімаюся на ліктях, трохи потягуючись, і відразу ж тягнуся до таці. Вівсянка вже встигла охолонути й місцями затвердіти, але я набиваю рот і поспіхом підводжуся на ноги, збираючись піти до ванної. Але щойно роблю крок уперед, завмираю і обертаюся до дверей.

— Марі…

Служниця стоїть на безпечній відстані, стискаючи в руках скручений сувій. Я не роблю ні кроку. Боюся, що злякаю.

— Дай вгадаю… — гмикаю я. — Крістофер.

Марі переміщається ближче, зупиняється на відстані витягнутої руки і простягає мені пергамент.

— Дякую. Я… Трохи пошкодила руку. Не допоможеш?

Служниця не відповідає. Просто підходить до туалетного столика і відходить праворуч, пропускаючи мене до стільця. Я сідаю і відразу ж зазираю в дзеркало, чекаючи хоч на одну емоцію на її обличчі. Але та лише піднімає дерев'яний гребінь і прочісує мої пасма.

Марі здається чужою, але водночас такою звичною. Її бурштинове волосся сяє у відблисках сонця, а колір очей нагадує грозові хмари. Сьогодні вона одягнена в лляну сукню ніжно-жовтого відтінку, доповнену білосніжним фартухом. Її пальці так само спритні, з ледь помітними слідами від голки, але без мозолів.

Вона не смикає жодної волосини, проходячись дбайливо, від коренів до кінчиків. Не натягує пасма, а лише притримує їх пальцями, щоб не завдати дискомфорту. У повітрі знову відчуваються аромати лавандової олії. Вона заздалегідь змастила зубці гребеня, щоб надати моєму волоссю блиску.

Я продовжую стежити за всім: як Марі збирає волосся у високу зачіску, заколюючи пасма біля маківки перловими шпильками, як відходить до кутка і нахиляється над низьким столиком із позолоченими ніжками. Як нагріває сталь щипців, чекаючи, коли та почервоніє від жару, але вирішує не гаяти часу й повернутися до укладки.

— Ти ж знала, хто я?

Марі смикає волосся на потилиці, і я тут-таки прикушую язика від власної дурості. Ледь не злякала.

Служниця широко розплющує очі й нарешті зустрічається зі мною поглядом у відображенні дзеркала. Вона схожа на пташку, яка ось-ось змахне крилами і випурхне з кімнати. Але тільки-но я збираюся опустити очі, вона киває.

— Давно? — шепочу я, розглядаючи, як з її обличчя сходить рум'янець. — Але не розповіла.

Замість і без того очевидної відповіді, вона поправляє фартух і повертається до жаровні в кутку. Вугілля в ній тліє без диму, а поруч примостилися оксамитові мішечки з ладаном. Марі збирається доторкнутися до щипців для завивки. Розігріті, вони залишать на її тендітній довічний шрам.

Але я скидаю праву руку вгору, і метал вкривається кіркою льоду.

— Подивися, — шепочу я, розвертаючись і наближаючись до неї. — Подивися на мене.

Служниця, здається, боїться всього. Дотику моєї руки, мого дихання, холоду, що йде від тіла... Мого обличчя, блідого, з розсипом темних вен.

— Я б ніколи, чуєш, ніколи не заподіяла б тобі… То ось у чому річ? Марі, присягаюся, я не вбивала Ейріха!

— Він збирався спалити тебе живцем! — раптово кричить вона. — Думаєш, я повірю в те, що ти б йому дозволила?!

— Ні! Я хотіла…

Її вибух лякає, але народжує надію. Нехай кричить. Нехай скандалить, нехай робить усе, що завгодно, аби тільки більше не мовчала.

— Я хотіла його вбити, — шепочу я. — Але він був його батьком. Єдиним, хто залишився. А я надто добре знаю, як це — бути сиротою. І не побажала б цього нікому.

Я схиляю голову і стримую клубок у горлі. Знаю: вона не повірить мені, навіть якщо дозволю собі заплакати.

Марі нічого не каже, але долоні не прибирає, дозволяючи мені потриматися за них трохи довше. Потім відходить від столика і ховається за дверима ванної. Напевно, готує воду для ранкового купання. Але шуму води не чути, і я підходжу ближче, зазираючи до кімнати.

Вона стискає в руках мереживну тасьму, що прикрашає краї наволочки. Від первозданної білизни не залишилося й сліду. Усе вкрилося шаром попелу, а кімната знову просякла запахом диму.

— Цієї ночі… — ледь чутно шепоче Марі, розгортаючи почорнілу тканину. — Я знала, що тебе знову мучить кошмар, і хотіла розбудити. Але коли я відчинила двері, на мене дихнуло таким жаром, ніби... Ніби я відкрила дверцята печі.

Марі здригається всім тілом, а по її блідій щоці котиться сльоза.

— Усе твоє ліжко палало синім вогнем, а ти… Ти билася в судомах. Клянуся, Алекс, я дуже хотіла витягнути тебе звідти, але вогонь мене не підпустив...