Розділ 2 (Частина 1): Бойове хрещення

Засідання затягнулося до полудня. Монотонна доповідь продовжувала розливатися кімнатою, мов колискова. Слова пливли в повітрі, обіцяючи спокій, і хоч як би нам не хотілося піддатися цьому сонливому зіллю, ми не наважувалися заплющити очі й заснути. Продовжували переминатися на стільцях, крадькома кидаючи погляди в бік дверей та настінного годинника.

Сір Альберт поправляє окуляри й затихає, і присутні нервово сіпаються вперед та хапаються за підлокітники. Але старий тягнеться до келиха, і, промочивши горло, переходить до наступного абзацу.

— Дякую вам, сіре, — Крістофер позіхає й розтирає повіки. — Не продовжуйте.

Сір Альберт вдячно всміхається, ледь схиливши голову. Інші присутні схиляють її в спробі стримати сміх — старий так і не зрозумів, що вдячність Короля стосувалася аж ніяк не подробиць його доповіді.

— Думки?

Ми переводимо погляд на герцога, очікуючи на реакцію. Усе в його обличчі й поведінці змінилося — театрально задерте підборіддя опустилося, пальці перестали поправляти шовкові манжети, що зайвий раз підкреслювали б бездоганність образу. Цей день став для нього справжнім випробуванням.

— П... Подвоїти платню. Земельні наділи після десяти років служби.

— Дурниці! — верещить граф Даріус. — Каральні загони, панове! Виключно каральні…

— Загони, я вас почув, сіре, — Крістофер змахнув рукою. — Впровадьте донощиків, Майстре. Розумніше виявити невдоволених до втечі.

Майстер Джеймісс, який був відсутній на попередньому засіданні, схиляє голову й повертає погляд до карти. Він уважно вивчав її з тієї миті, як граф Даріус дозволив собі поцікавитися причинами його відсутності. Розмова швидко зайшла в глухий кут, але я й не намагалася вслухатися. Схоже, Майстер був єдиним, на кому пророблений Крістофером трюк не спрацював.

Його позаштатна діяльність була до жаху одноманітною і не могла похизуватися дорогими захопленнями. Роботу він виконував точно, згідно з інструкціями, і залишився єдиним із присутніх, хто дозволив собі ставити запитання щодо причин раптової та незрозумілої смерті Ейріха.

— Пошлемо глашатаїв, нехай віщають. Яка користь від цих виродків…

— Дезертирів, графе, — шикає Командор.

— Яка користь їх вистежувати?! — від злості обличчя графа роздулося. — Хай валять у свої ліси, білки кляті!

— Наші лави тліють, друже, — шепоче герцог Вестервальд. — Якщо не зупинити полум'я… Зрозумів, Ваша Величносте, скажу чіткіше. Їхнє боягузтво обґрунтоване. Низька платня, житлові умови, дисциплінарні проблеми. А особливо… тривала відсутність у строю морального авторитету.

— Ти, здається, обіцяв чіткіше! — гарчить Командор.

— Досить! — Крістофер підводиться зі стільця і відходить до вікна. — Подвоїти платню всім, хто залишається в строю — нехай знають, що вірність оплачується дзвінко.

Скарбник, здається, готовий остаточно знепритомніти. Подібні збитки додадуть йому роботи, а разом із нею — нового головного болю.

— Відправити каральні загони за дезертирами. Не для страти! Повернути їх під знамена. Боягузтво спокутується кров'ю в перших лавах наступної битви, — Король щулиться від протягу, але прикликаний мною потік одразу ж огортає і зігріває повітря навколо. — Дякую… Кх, тих, хто підбурював до втечі, знайти й повісити на зубцях кріпосних мурів.

Писар виводить останні літери, кидаючи тривожний погляд на присутніх. Від наступної доповіді він навіть забуває послідовність цих літер.

Оповідь Командора Веспертіна була вичерпно простою — на північному кордоні почастішали сутички. Місцеві скаржаться на нальоти кланів мародерів. Вимагають додаткових гарнізонів, оскільки, як він додав, «не в силах розібратися самостійно». Ніхто з присутніх не розпізнав у його голосі брехні. Ніхто, крім нас із Королем.

— У столиці зріє невдоволення через нові мита на шовк. Гільдія погрожує перекрити постачання на знак протесту…

— А Мисливські Землі? — як завжди перебиває граф. — Там завелися ці… як їх… вовкособи, кажуть!

— Мисливці просять дозволу на відстріл, але лісники побоюються, що це порушить баланс угідь, — цідить Командор, стримуючи залишки самовладання в стиснутих кулаках. — У південних сусідів усе спокійно. Селянська спілка стурбована тривалою спекою, але це звична справа. У західних провінціях… Повстанці вимагають зниження податків. На двадцять відсотків.

Від подальшої лайки я заткнула вуха й відвернулася. Тривала вона недовго — усього кілька коротких годин.

— Мури в задовільному стані, але арсенал потребує поповнення. Комендант доповів: якщо не поставити нові балісти до зими, оборона послабшає. Та й гарнізон там скоротився. Кажуть — через хворобу. Потрібні свіжі сили або хоча б лікар. Інакше доведеться зачинити східну браму.

— Сповістіть Джеремаю, — на останньому слові Крістофер опускає очі. Витримати крижаний погляд Командора він не в змозі.

— Біля гірського перевалу, — сір Альберт нервово облизує губи, — кам'яна кладка дала тріщини після зсуву. Якщо не зміцнити до наступного місяця — ризикуємо втратити контроль над торговим шляхом.

— А, під три чорти тебе з твоїм шляхом, Альберте! — верескнув хирлявий чоловік навпроти. — Конематка в цьому сезоні дала дванадцять здорових лошат, включно з трьома від вашого особистого скакуна Орфеуса!