Розділ 2 (Частина 1): Бойове хрещення

Засідання затягнулося до полудня. Монотонна доповідь продовжувала розливатися кімнатою, мов колискова. Слова пливли в повітрі, обіцяючи спокій, і хоч як би нам не хотілося піддатися цьому сонливому зіллю, ми не наважувалися заплющити очі. Продовжували переминатися на стільцях, крадькома кидаючи погляди в бік дверей та настінного годинника.

Сір Альберт поправляє окуляри й затихає, і присутні хапаються за підлокітники. Але старий тягнеться до келиха, і, промочивши горло, переходить до наступного абзацу.

— Дякую вам, сіре, — Крістофер позіхає й розтирає повіки. — Не продовжуйте.

Сір Альберт вдячно всміхається, ледь схиливши голову. 

— Думки?

Ми переводимо погляд на герцога, очікуючи на його реакцію. Усе в його обличчі й поведінці змінилося. Театрально задерте підборіддя опустилося, а пальці перестали поправляти шовкові манжети. Цей день став для нього справжнім випробуванням.

— П... Подвоїти платню. Земельні наділи після десяти років служби.

— Дурниці! — верещить граф Даріус. — Каральні загони, панове! Виключно каральні…

— Загони, я вас почув, сіре, — Крістофер змахнув рукою. — Впровадьте донощиків, Майстре. Розумніше виявити невдоволених до втечі.

Майстер Джеймісс, який був відсутній на попередньому засіданні, схиляє голову й повертає погляд до карти. Він уважно вивчав її з тієї миті, як граф Даріус дозволив собі поцікавитися причинами його відсутності. Розмова швидко зайшла в глухий кут, але я й не намагалася вслухатися. Схоже, Майстер був єдиним, на кому пророблений Крістофером трюк не спрацював.

Його позаштатна діяльність була до жаху одноманітною і не могла похизуватися дорогими захопленнями. Роботу він виконував згідно з інструкціями, і залишився єдиним із присутніх, хто дозволив собі ставити запитання щодо причин раптової та незрозумілої смерті Ейріха.

— Пошлемо глашатаїв, нехай віщають. Яка користь від цих виродків…

— Дезертирів, графе, — шикає Командор.

— Яка користь їх вистежувати?! — від злості обличчя графа роздулося. — Хай валять у свої ліси, білки кляті!

— Наші лави тліють, друже, — шепоче герцог Вестервальд. — Якщо не зупинити полум'я… Зрозумів, Ваша Величносте, скажу чіткіше. Їхнє боягузтво обґрунтоване. Низька платня, житлові умови, дисциплінарні проблеми. А особливо…

Тут герцог навмисно робить довгу паузу. Він показово опускає свій погляд униз, прямо на дерев'яну тростину Командора.

— А особливо тривала відсутність у строю гідного авторитету. Армії потрібен лідер, який здатний твердо стояти на обох ногах, чи не так?

Повітря в Круглій Залі миттєво стає крижаним. Я бачу, як плечі Командора кам'яніють, а дерево його тростини тріщить. Він повільно підіймається зі свого місця і нависає над столом.

— Ти, здається, обіцяв говорити чіткіше, — низько, майже на межі рику говорить Командор. — То дозволь мені прояснити ситуацію для твого крихітного мозку. Якщо ти ще хоч раз так подивишся на мою ногу, клянуся всіма Богами, я візьму цю саму тростину і засуну її тобі в зад так глибоко, що ти зможеш на власні очі милуватися її набалдашником щоразу, коли відкриватимеш рота. І повір мені на слово, Вестервальду, мій авторитет серед солдатів від цього тільки зросте.

Граф Даріус голосно гикає від переляку. Герцог Вестервальд блідне до кольору молока і хапається за комір, ніби йому раптом забракло повітря.

— Досить! — Крістофер підводиться зі стільця і відходить до вікна. — Подвоїти платню всім, хто залишається в строю. Нехай знають, що вірність оплачується дзвінко.

Скарбник, здається, готовий остаточно знепритомніти. 

— Відправити каральні загони за дезертирами. Не для страти! Повернути їх під знамена. Боягузтво спокутується кров'ю в перших лавах наступної битви, — Король щулиться від протягу, але прикликаний мною потік одразу ж зігріває повітря навколо нього. — Дякую… Кх, тих, хто підбурював до втечі, знайти й повісити на зубцях мурів.

Писар виводить останні літери, кидаючи тривожний погляд на присутніх. Від наступної доповіді він навіть забуває послідовність цих літер.

Оповідь Командора Веспертіна була простою. На північному кордоні почастішали сутички. Місцеві скаржаться на нальоти кланів мародерів. Вимагають додаткових гарнізонів, оскільки, як він додав, «не в силах розібратися самостійно».

Ніхто з присутніх не розпізнав у його голосі брехні. Ніхто, крім нас із Королем.

— У столиці зріє невдоволення через нові мита на шовк. Гільдія погрожує перекрити постачання на знак протесту.

— А Мисливські Землі? — як завжди перебиває граф. — Там завелися ці… як їх… вовкособи, кажуть!

— Мисливці просять дозволу на відстріл, але лісники побоюються, що це порушить баланс угідь, — цідить Командор. — У південних сусідів усе спокійно. Селянська спілка стурбована тривалою спекою, але це звична справа. У західних провінціях… Повстанці вимагають зниження податків. На двадцять відсотків.

Від подальшої лайки я заткнула вуха й відвернулася. Тривала вона недовго. Усього кілька коротких годин.

— Мури в задовільному стані, але арсенал потребує поповнення. Комендант доповів: якщо не поставити нові балісти до зими, оборона послабшає. Та й гарнізон там скоротився. Кажуть, що через хворобу. Потрібні свіжі сили або хоча б лікар. Інакше доведеться зачинити східну браму.