Розділ 1 (Частина 1): Сп’янілі від влади

Непорушна, сувора, невблаганна — вона дається лише один раз. Зворотного шляху немає.

Як тоді варто вчинити з тими, хто порушив клятву? З тими, хто зрадив обіцянку, дану перед Богами? Адже вони схиляли коліна там, у сусідній залі, доводили свою відданість і вагу власної честі. Безперечно, їхня клятва ніколи не була простою, як не були простими її наслідки. Що ж до порушення клятви, наслідки були б ще складнішими.

Так було за Ейріха. Він тримав владу міцно, смикаючи за ниточки за кожної слушної нагоди. Де треба нагадає, де треба піддасть осуду. Він правив залізною рукою. Коли хвалив, то робив це задушливо, а коли гнівався, а робив він це щомиті, то вселяв страх. Він спонукав до покори жорстокістю і напускав на кожного, хто смів не дотримати слова, хвилі страждань і болю.

Беззаперечно, він ніс за собою темні часи. Часи страждань і гноблення, часи напруги, тиранії та насилля. Але за нього, у тіні його гніву й під холодом його очей, не було місця запереченням і незгоді. Ніхто не порушував даних ними клятв.

А сьогодні... Сьогодні ми знову не дочекалися. Просиділи понад годину в цілковитій тиші, не наважуючись заговорити. Заговорити означає вголос підтвердити наші побоювання. Означає визнати, що ми почали засідання втрьох, і більше нікого чекати не слід.

Означає, що рада Короля обмежиться лише двома радниками.

Перший. Високопоставлений військовий, який обіймає командні посади й контролює збройні сили Корони. Він відповідальний за стратегічне планування, координацію військових операцій, встановлення дисципліни серед військових, солдатів і чиновників. З останнім завданням Командор Веспертін, на жаль, не впорався.

Другий. Точніше — друга. Королівська Вбивця. Її завдання виходять далеко за межі звичайного усунення ворогів. Отрути, нещасні випадки, дивні зникнення — ось її методи. Цілі — політичні опоненти, заколотники та небажані дворяни.

Звісно, вона не обходилася без звичного шпигунства й залякування. Збір компромату, організація фальшивих змов, підкинутий закривавлений кинджал для придушення інакодумства... Вона була зобов'язана діяти під прикриттям. Роками грати роль купця, слуги чи союзника, готуючись вдарити в спину.

До інших, невиконаних мною функцій, належала майстерна риторика, викрадення людей та відданість Королю.

Загалом, цю посаду Крістофер скасував першого ж дня. Запровадив нову. Ту, для якої я цілком згоджуся, і ту, для якої ніхто інший більше не згодився б. Вона мене цілком влаштовувала. Вона не суперечила моїм принципам і, щиро кажучи, подобалася мені значно більше.

На жаль, я була єдиною, кому вона подобалася. Інші радники, щойно почувши про запровадження нової, небаченої раніше посади, вилаялися й покинули Круглу Залу, здавалося, назавжди.

Тепер мої обов'язки включали допомогу в рішеннях щодо політичного, військового та економічного управління. З іншого, що виходить за межі терпіння... Захист території замку магічними бар'єрами, передбачення змов, нейтралізація отрут, аналіз стародавніх пророцтв, благословення військ перед битвою, освячення договорів, зберігання реліквій та створення фальшивих видінь для маніпуляції послами.

Крістофер забув згадати. Я гадки не маю, як це робиться.

Саме тому сьогодні, як і весь минулий тиждень, ми знову не дочекалися. Знову просиділи понад годину в цілковитій тиші. Схоже, рада Короля все ж таки обмежиться двома радниками.

— Кажи вже!

Ми з Командором здригаємося й по черзі переводимо на нього погляд. Розглядаємо бліде, посіріле від утоми обличчя, і мовчки опускаємо очі униз, до його тремтячих пальців.

За останні місяці Крістофер дуже змінився. Точніше, від того дня, як зійшов на престол. Ніхто тоді не встиг оговтатися від пережитого, тому його коронація відчувалася трохи розмитою. Пам'ятаю тільки, що все відбулося тихо, без веселощів і оплесків. Замок іще дихав жалобою. Пам'ятаю темні драпірування на стінах, траурні стрічки й чорні плащі. Тишу гостей і запах воску. Пам'ятаю, яким тьмяним здавалося золото його корони. Ніби метал пам'ятав колишнього володаря й не бажав нового.

Перші тижні після страти ми майже не бачилися. Командор часто пропадав у лазареті, адже Джеремая не відпускав його ні на крок. Рани на тілі його гоїлися повільно й постійно запалювалися, а перелом коліна завдав інших проблем. Він більше не міг тренуватися й командувати військами, тож його посаду тимчасово передали Клінту.

Але тому не вистачало ні досвіду, ні тієї сили, що вселяє довіру солдатів. Крістофер намагався переконати Командора, що можна вчити не мечем, а розумом. Тактикою, стратегією та військовою наукою. Але той відмахувався, замикався в мовчанні, і зрештою Крістофер здався. Командору приписали ходити з тростиною.

Щодо самого Крістофера... Його голос став жорсткішим, риси обличчя загострилися, погляд спохмурнів, а королівське вбрання та корона сиділи на ньому важко.

Раніше в ньому було щось м'яке. Він частіше усміхався, відпускав волосся, шкіра мала інший, тепліший відтінок. Тепер же — короткі, пригладжені назад пасма, бліда шкіра й жодної усмішки чи жарту.

— Дивлячись, що ти хочеш почути, — цідить Командор, розвертаючись напівоберта.

— Скажи, що я сам винен!

— Ха! Аж ніяк, Ваша Величносте! Ваші рішення непохитні й непорушні...