Розділ 1 (Частина 1): Сп’янілі від влади

Непорушна, сувора, невблаганна — вона дається лише раз. Зворотного шляху немає.

Як тоді варто вчинити з тими, хто порушив клятву? З тими, хто зрадив обіцянку, дану перед Богами? Адже вони схиляли коліна там, у сусідній залі, доводили свою відданість і вагу власної честі. Безперечно, їхня клятва ніколи не була простою, як не були простими її наслідки. Що ж до порушення клятви, наслідки були б ще складнішими.

Так було за Ейріха. Він тримав владу міцно, смикаючи за ниточки за кожної слушної нагоди. Де треба — нагадає, де треба — піддасть осуду. Він правив залізною рукою, коли хвалив — робив це задушливо. А коли гнівався — а робив він це щомиті, — вселяв страх. Спонукав до покори жорстокістю, напускав на кожного, хто смів не дотримати слова, хвилі страждань і болю.

Він ніс за собою темні часи. Часи страждань і гноблення, часи напруги, тиранії та насилля. Але за нього, у тіні його гніву й під холодом його очей, не було місця запереченням і незгоді. Ніхто не порушував даних ними клятв.

А сьогодні... Сьогодні ми знову не дочекалися. Просиділи понад годину в цілковитій тиші, не наважуючись заговорити. Заговорити — означає підтвердити наші побоювання. Означає, що ми почали засідання втрьох, і більше нікого чекати не слід. Означає, що рада Короля обмежиться двома радниками.

Перший — високопоставлений військовик, який обіймає командні посади й відповідає за збройні сили Корони. Відповідальний за стратегічне планування, координацію військових операцій, встановлення та підтримку дисципліни серед військових, солдатів і чиновників. З останнім завданням Командор Веспертін, на жаль, не впорався.

Другий. Точніше — друга. Королівська Вбивця. Її завдання виходять далеко за межі звичайного усунення ворогів. Отрути, нещасні випадки, дивні зникнення — її методи. Цілі — політичні опоненти, заколотники та небажані дворяни. І все — без галасу й слідів. Звісно, вона не обходилася без звичного, людського шпигунства й залякування. Збір компромату, організація фальшивих змов для обґрунтування репресій, підкинутий закривавлений кинджал для придушення інакодумства. Іноді — знищення стратегічних об'єктів, часто — запасів продовольства. Завжди зобов'язана діяти під прикриттям. Роками грати роль купця, слуги, чужого союзника, готуючись ударити в спину. До інших, невиконаних мною функцій, належала майстерна риторика, викрадення людей та відданість Королю.

Загалом, цю посаду Крістофер скасував першого ж дня. Запровадив нову. Ту, для якої я цілком згоджуся, і ту, для якої ніхто інший більше не згодився б. Вона мене цілком влаштовувала. Вона не суперечила моїм принципам і, щиро кажучи, подобалася мені значно більше.

На жаль, я була єдиною, кому вона подобалася. Інші радники, щойно почувши про запровадження нової, небаченої раніше посади, вилаялися й покинули Круглу Залу, здається, назавжди.

Тепер мої обов'язки включали допомогу в рішеннях щодо політичного, військового та економічного управління. З дивного, що виходить за межі терпіння — захист території замку магічними бар'єрами, передбачення змов, нейтралізація отрут і проклять, аналіз стародавніх пророцтв, благословення військ перед битвою, освячення договорів, зберігання небезпечних реліквій та створення фальшивих видінь для маніпуляції гостями й послами.

Крістофер забув згадати — я гадки не маю, як це робиться.

Саме тому сьогодні, як і весь минулий тиждень, ми знову не дочекалися. Знову просиділи понад годину в цілковитій тиші. Схоже, рада Короля все ж таки обмежиться двома радниками.

— Кажи вже!

Ми здригаємося й по черзі переводимо погляд. Розглядаємо бліде, посіріле обличчя. Опускаємо погляд униз — до тремтячих пальців, що вистукують якусь нервову мелодію.

За останні місяці він дуже змінився. Точніше, від того дня, як зійшов на престол. Ніхто тоді не встиг оговтатися від пережитого, тому все відчувалося трохи розмитим. Пам'ятаю тільки, що все відбулося тихо, без веселощів і оплесків. Замок іще дихав жалобою. Пам'ятаю темні драпірування на стінах, жалобні стрічки й чорні плащі. Тишу гостей і запах воску. Пам'ятаю, яким тьмяним здавалося золото його корони. Ніби метал пам'ятав колишнього володаря й не бажав нового.

Перші тижні після страти ми майже не бачилися. Командор часто пропадав у лазареті — Джеремая не відпускав його ні на крок. Рани на тілі гоїлися повільно й постійно запалювалися, а перелом коліна завдав інших проблем. Він більше не міг тренуватися й командувати військами, тож його посаду тимчасово передали Клінту. Але тому не вистачало ні досвіду, ні тієї суворої сили, що вселяє довіру. Крістофер намагався переконати Командора: можна вчити не мечем, а розумом — тактикою, стратегією та військовою наукою. Але той відмахувався, замикався в мовчанні, і зрештою Крістофер здався. Командору приписали ходити з тростиною.

Щодо самого Крістофера — він змінився значно сильніше. Голос став жорсткішим і холоднішим, риси обличчя загострилися, погляд спохмурнів, а королівське вбрання та корона сиділи важко.

Раніше в ньому було щось м'яке: юність, сонце, легкість. Він частіше усміхався, відпускав волосся, шкіра мала інший відтінок — теплий і трохи рум'яний. Тепер же — короткі, пригладжені назад пасма, бліда шкіра й жодної усмішки чи жарту.

— Дивлячись, що ти хочеш почути, — цідить Командор, розвертаючись напівоберта.

— Скажи, що я сам винен!

— Ха! Аж ніяк, Ваша Величносте! Ваші рішення непохитні й непорушні...