Повідомлення

Увесь день Селені здавалося, що за нею хтось спостерігає. Вона відчувала це потилицею, немов холодне дихання на шкірі. Вона не раз озиралася, шукаючи обличчя чи тінь, що могла б підтвердити її страх. Але що, як хтось ховається? Вичікує слушного моменту?

Ввечері, повернувшись додому з університету та зачинивши двері, Селена сперлася на них, намагаючись позбутися гнітючого відчуття, яке переслідувало її цілий день. Їй усе ще здавалося, що хтось спостерігає за нею, навіть зараз, коли вона була вдома.

Вона зайшла до своєї кімнати, увімкнула світло й впала на ліжко. Щойно її голова торкнулася подушки, телефон завібрував у кишені.

Селена машинально дістала його, думаючи, що це хтось із знайомих. Але екран засвітився — невідомий номер. Крижаний холод пробіг по її шкірі. Її пальці миттєво затрусилися, щойно вона прочитала повідомлення.

Тієї ночі я спостерігав за тобою. 

Вона завмерла, і серце почало гупати так голосно, що вона чула його удари у вухах. Селена різко підвелася з ліжка, боязко озираючись по кімнаті. Темні кути здавалися глибшими, а тіні — довшими. 

Вона кинулася до дверей і перевірила замок. Потім, до вікна. Замкнено. Але страх не відступав. Селена повернулася до ліжка й перечитала повідомлення ще раз, ніби сподіваючись, що воно змінилося. Але слова залишалися незмінними. 

Раптом їй здалося, що хтось стоїть прямо за її спиною. Вона різко озирнулася. Порожньо.

Серце боляче стиснулося в грудях, немов холодний камінь впав у бездонну прірву її страхів. Їй треба було щось зробити. Зателефонувати комусь. Написати. Але пальці не слухалися. Селена намагалася переконати себе, що це просто дурний жарт. 

Не встигла вона оговтатися, як телефон знову завібрував, що змусило її здригнутися всім тілом. Відчуваючи, як серце почало битися ще швидше, ніби от-от випригне з грудей, вона почала нервово ходити по кімнаті. 

Селена знала: що б там не було, краще їй цього не бачити. Але вона не могла не прочитати. Селена повільно підійшла до ліжка й узяла телефон до рук. Вони досі тремтіли. Ледве наважившись, вона все ж змусила себе поглянути на екран.

Уже зовсім скоро ти все зрозумієш.

Цього разу її легені ніби стиснулися, не дозволяючи вдихнути. Паніка розтікалася по тілу.

"Зрозумію що?" – страх охоплював її, паралізуючи повністю. Селена відчувала, що це не просто розіграш. Це попередження. 

Але що б це не було — воно ще не закінчилося. Здається, це тільки початок…