Розділ 7

Символи в книзі почали мерехтіти все сильніше, коли Кора водила по них пальцем. Її свідомість поступово охоплював дивний стан: кімната, лампа, навіть тепло від ковдри зникли, наче їх і не було. Її погляд застиг на словах, які з’являлися на сторінці:

"Пам’ятай, хто ти є. Твоє минуле — ключ до майбутнього."

Раптом символи на сторінках почали зміщуватися, створюючи з себе спіраль. У повітрі з’явився легкий вітерець, і Кора відчула, як її тіло підхоплює невидима сила. Серце забилося швидше, а свідомість ніби провалювалася у глибини власної пам’яті.

Її охопило дивне відчуття, наче вона була і тут, і десь далеко водночас. Кора відкрила очі і побачила перед собою знайомий ліс. Цей ліс був частиною її дитинства, але зараз він здавався інакшим: кожне дерево, кожен листок ніби випромінювали магію.

Кора впізнала цей момент. Це був спогад з минулого, коли їй було всього десять років. Вона бігала цим лісом із своєю мамою. Тоді мама часто говорила їй:

— Ліс пам’ятає всі історії. Слухай його, і він відкриє тобі істину.

— Але як ліс може говорити? — запитала тоді Кора, сміючись.

Її мама лише посміхалася, нахиляючись до неї.

— У нього є свої мови. Вони не завжди зрозумілі, але одного дня ти навчишся їх слухати.

Кора повернулася в цей момент, але тепер вона бачила більше. Поруч із ними були ще двоє постатей, які стояли у тіні дерев. Вони дивилися на неї, але не робили жодного кроку.

— Хто це? — здивовано запитала Кора, але її голосу ніхто не почув.

Вона підійшла ближче, але кожен її крок був важким, наче час і простір чинили опір. Лише коли вона наблизилась, обидві постаті почали розпливатися, ніби туман. Її серце тремтіло від страху й цікавості.

Вона протягнула руку до тіні, але в цей момент навколо розгорілася яскрава спалах магічної енергії, і Кора відчула, як її знову захоплює потік часу.

Вона опинилася в іншому моменті свого життя.

Це була велика зала, освітлена вогнями сотень свічок. На стінах висіли гобелени із символами, які тепер здавалися їй знайомими. У центрі зали стояла вона сама — юна, всього лише дев'ятнацятирічна. Її  крила ледве помітно мерехтіли у світлі свічок. Вона піднімала руки, читаючи стародавнє заклинання, а навколо неї зібралися люди в плащах.

Їхні голоси злилися в хор, викликаючи потужну магічну енергію, яка наповнювала приміщення. Це був ритуал, який Кора не пам’ятала.

— Це ж… не може бути, — прошепотіла вона.

Побачивши своє "я" з майбутнього, Кора згадала: їй зараз 18, і до того моменту, коли їй виповниться 19, залишився лише рік і місяць.

Її охопив холодний страх. Що це за ритуал? Що буде далі?

Вона побачила, як одна з фігур підходить до її юного "я". Це був чоловік у темному плащі. Його обличчя приховувала тінь, але очі світилися червоним вогнем.

— Ти повинна виконати своє призначення, Коро. Портал має бути відкритий, — його голос лунав суворо й невідворотно.

— Хто він? — спитала Кора у себе, але відповідь прийшла сама собою. Це був той, хто керував її долею всі ці роки, хоча вона й не знала його імені.

Раптом усе навколо почало знову розпливатися. Вона відчула, як повертається до реальності, але її серце було переповнене питаннями. Вона знала, що це не просто спогади. Це були підказки до того, що її чекає попереду.

Кора відкрила очі. Вона знову була у своїй кімнаті, книга лежала перед нею. Але тепер вона знала: її історія — це лише частина великої картини. І ті, хто з’явилися в її видіннях, ще повернуться.