Розділ 41

Ніч у Сілвербеї була ясною й прохолодною. Місяць низько висів над морем, і його срібна доріжка тягнулася по воді між хвилями, що ледь чутно билися об причали. Навіть шум прибою звучав інакше — як передчуття.

У старій навігаційній вежі маяка, переобладнаній під штаб, зібралася невелика група людей. На великому металевому столі лежали роздруковані супутникові знімки, карти узбережжя, схеми будівель і маршрути патрулів. Світло аварійних ламп і ноутбуків відкидало різкі тіні на обличчя тих, хто розумів: назад дороги вже немає.

Ріва стояла біля вікна, дивлячись у темряву, де на горизонті світилися слабкі вогні кораблів гільдії — мов застиглі хижаки, що чатують на здобич. Її голос був рівний і холодний, але кожне слово різало повітря точно:

— Основний логістичний хаб гільдії розташований на острові Морт. Колись це були державні склади. Тепер — їхній центр постачання. Там охорона, камери, датчики руху, дрони і підводні загородження.

Еліас нахилився над картою, збільшуючи зображення на планшеті. Його пальці ковзали по вузькому проливу між рифами.

— Тут «мертва зона» для великих суден. Але для моторних човнів — шанс. Якщо зайти на світанку, коли зміна охорони й мінімум патрулів…

Кроу перебив його, криво усміхнувшись:

— …і якщо одночасно влаштувати шум в іншому місці. Вони звикли до лобових атак. А ми зробимо диверсію.

Венді слухала мовчки, тримаючи книгу. Рука трохи тремтіла, але вона писала швидко. Вона знала: ці записи можуть стати єдиним свідченням, якщо щось піде не так.

— Що саме ми маємо там забрати? — тихо спитала вона. — Якщо просто знищити склад, вони відновляться. Питання — як надовго ми їх виб’ємо з гри?

Ріва повернулася до неї. Її погляд був уважний, майже важкий.

— Гроші — так. Але головне не вони. Паливо, боєприпаси, обладнання, сервери з обліком постачання, списки людей, маршрути. Те, що не можна використати — знищимо. Те, що можна — заберемо або оприлюднимо.

Еліас додав, не відводячи погляду від екрана:

— І дані. У них є внутрішні схеми контролю міста, контакти, імена. Якщо ми це отримаємо — знатимемо, куди бити далі.

Кроу хмикнув:

— Справжні дані вони не тримають в одному місці. Але Морт — їхній технічний центр. Там зброя, техніка, резервні сервери. Один правильний удар — і система сиплеться.

Ріва розгорнула ще одну схему, показуючи південну частину острова:

— Тут службовий причал. Погано освітлений, використовується для швидких перевезень. Ми зайдемо звідси. Дві людини підходять із боку рифів. Двоє — створюють шум біля основного входу. Основна група зі мною — через старі підземні тунелі під складом. Вони ще з довоєнних часів.

Венді відчула, як у грудях стискається напруга. Тунелі — це завжди ризик.

— А місто? — спитала вона. — Якщо гільдія зрозуміє, що ми на острові, вони можуть вдарити по Сілвербею.

Еліас підняв голову, голос його став твердим:

— Ми залишимо людей. Клара організує медпункт і координацію. Частина наших займе підступи до порту. Місто не залишиться без захисту.

Ріва кивнула:

— Це операція на випередження. Ми маємо діяти раніше, ніж вони зрозуміють, що ми здатні на таке.
— І, Венді, — додала вона, — ти йдеш із нами. Ти не просто спостерігач. Ти фіксуєш усе. І якщо доведеться — саме ти передаси інформацію далі.

Кроу підійшов ближче, його усмішка була серйозною:

— Є ще дещо. У них на Морті — чорні архіви. Документи про угоди з місцевими родинами, тиск, шантаж. Якщо ми це знищимо або викладемо назовні — гільдія втратить контроль. Страх перестане бути таємницею.

Венді записала це окремо.
Оприлюднити — означає зламати.
Знищити — означає обеззброїти.

Еліас підвівся:

— План зрозумілий. Дві групи. Одна створює пожежу на північних складах як відволікання. Інша — працює з причалом. Працюємо швидко. Одна помилка — і нас накриють.

Ріва уточнила часи, сигнали, резервні канали зв’язку, шифри. Вони домовилися: вихід — за дві доби, на світанку. До того часу — підготовка, перевірка техніки, мінімум руху.

Коли всі почали розходитися, Венді залишилася біля столу, дивлячись на карту острова. Страх і рішучість перепліталися всередині. Вона знала: це буде перевірка не тільки для них, а для всього міста.

Кроу підійшов, поклав руку їй на плече, дивлячись у вікно, де місяць різав море срібною лінією.

— Ти написала наш початок, — тихо сказав він. — Зроби так, щоб навіть якщо ми не повернемося, нас не стерли.

Венді підвела погляд. В її очах горіло спокійне, тверде світло.

Вона знала: наступні дві доби змінять усе.
І якщо вони впораються — острів Морт стане першою великою тріщиною в системі, яку гільдія будувала над Сілвербеєм роками.

Світанок наступного дня не приніс полегшення. Місто, яке ще вчора раділо прибуттю гуманітарного вантажу, прокинулося з важким, липким відчуттям — ніби щось тріснуло під самою поверхнею реальності. Центральна площа, де напередодні стояли волонтерські намети й лунали слова подяки, тепер була майже порожньою. Люди рухалися обережно, зупинялися невеликими групами, говорили пошепки, постійно озираючись. У повітрі висіла напруга: всі розуміли — гільдія не пробачає таких ударів.

Навіть сонце, що підіймалося над багатоповерхівками, здавалося тьмяним. Його світло ковзало по асфальту й фасадах, але не доходило до облич людей.

У будівлі міської адміністрації панував хаос. Телефони розривалися від дзвінків, електронні листи сипалися один за одним, у коридорах метушилися чиновники. На екранах моніторів — накази, проєкти рішень, юридичні формулювання. Усі намагалися виглядати зібраними, але відчувалося: контроль вислизає. Правила гри змінювалися просто на ходу.

Еліас стояв біля вікна кав’ярні, обличчя підперте рукою. Його постава була напружена, плечі трохи схилені, а очі пильнували за площею. Він мовчки спостерігав за людьми, за рухом натовпу, за будь-яким натяком на підозрілу активність.
— Вони не здадуться просто так, — тихо сказав він, ніби самому собі. — Сьогодні зранку гільдія збирає засідання. Їхні юристи вже готують накази та документи. Скоро почнеться тиск, офіційні вимоги.