Розділ 20. Підземний лабіринт

Євген і Анна бігли крізь темні вулиці, чуючи, як за ними женуться.

Позаду знову пролунав постріл. Куля вдарилася об стіну за кілька саниметрів від Євгена.

- Швидше! -  закричала Анна.

Перед ними виріс покинутий завод - величезний, темний, схожий на потвору в нічній темряві.

- Де вхід?

- Збоку, біля старого ангару!

Вони майже дісталися, коли позаду пролунав крик:

- Туди! Вони біжать на завод!

Їх помітили.

Євген і Анна вискочили на бетонний майданчик. Попереду - розбита решітка, за нею чорніє прохід під землю.

Вони стрибнули всередину.

Темрява поглинула їх.

Всередині було сиро і моторошно.

Євген витяг телефон і ввімкнув ліхтарик. Світло освітив старі бетонні стіни, труби, що тяглися в невідомість.

- Це куди веде?

- До старої каналізації. Є вихід за містом. Якщо пощастить, ми виберемося.

- А якщо ні?

- Тоді ми впастці.

Вони рушили вперед.

Десь зверху лунали кроки.

Матвіенко вже був тут.

Євген прислухався.

- Шукайте їх! Вони не могли піти далеко!

Вони спускалися вниз.

- Бігом! - прошепотів Євген.

Вони побігли довгим тунелем. Вода хлюпала під ногами. 

Раптом вибухнув світло -  переслідувачі ввімкнули прожектори.

- Ось вони!

Пролунав постріл.

Куля просвистіла біля вуха Євгена.

Анна закричала, але він потягнув її вперед.

Попереду - роздоріжжя. 

- Ліворуч чи праворуч?!

- Ліворуч!

Вони звернули і забігли в ще темніший коридор.

Позаду лунали крики.

Вибору не було. Треба бігти до кінця.

Або загинути тут.