Кроки ставали голоснішими.
Євген швидко сховав телефон у кишеню.
Анна затримала подих.
За кілька метрів від них зупинилися дві темні постаті.
- Вони десь тут. Розійдіться!
Голос лунав різко, холодно.
Євген стиснув кулак. Це була справжня облава.
Вибору не було - вони повинні діяти першими.
Він нахилився до Анни і прошепотів:
- Коли скажу "біжи" - біжи щосили. Не озирайся.
Вона не погоджувалася.
- Я не залишу тебе!
Але Євген не збирався сперечатися.
Часу більше не було.
Один із переслідувачів витягнув телефон, щоб щось повідомити.
І тут Євген різко вискочив із тіні.
БАХ!
Одним ударом він вибив телефон із рук противника, другий влучив у живіт. Чоловік зігнувся від болю.
Другий нападник вихопив пістолет.
Але Анна діяла швидше.
Вона схопила металеву трубу з землі й щосили вдарила його по руці.
Гримнув постріл.
Куля пролетіла за сантиметр від голови Євгена і вдарилася в стіну.
- Біжи! - закричав він.
Анна більше не сумнівалася. Вона схопила його за руку, і вони побігли.
Постріли лунали за спиною.
Вони не могли бігти вічно.
- Треба знайти укриття!
Анна згадала:
Є один варіант! Підземний хід під старим заводом!
- Вперед!
Вони кинулися в бік промзони.
Позаду все ще чулися крики.
Матвієнко не відступав.
Ця ніч стане або їхнім порятунком, або смертю.