Розділ 17. Втеча крізь безвихідь

Євген кинувся до балкона, відчинив двері й виглянув вниз. Третій поверх. Висота чимала, але під балконом був карниз, а ще нижче - металеві труби. Це був шанс. 

Позаду почулися удари в двері.

БАМ-БАМ-БАМ!

- Останнє попередження, Савченко! Відчиняй!

Анна нервово подивилася на нього.

- Євгене, це божевілля!

Він узяв її за руку.

- Але це єдиний вихід.

Клацнув замок.

Двері почали відчинятися.

Вони заходять!

- Стрибай! - різко наказав він.

Анна ковтнула страх і перелізла через поручень. Вона спробувала знайти опору ногами на карнизі, але послизнулася. 

- ААА!

Євген кинувся вперед і в останню секунду схопив її за руку. 

- Тримамайся!

Внизу - порожнеча. Одне неправильне рух - і вона розіб'ється.

Євген відчув, як у кімнаті позаду нього пролунали важкі кроки.

- Ти жартуешь? - пролунав знайомий голос.

Він озирнувся.

Перед ним стояв Олег Матвієнко.

Холодний, самовпевнений. У темному костюмі, ніби прийшов не на вбивство, а на ділову зустріч.

- Ти справді думав,  що зможеш утекти?

Позаду Матвієнка стояли два кремезних чоловіків. Один із них тримав у руках пістолет.

Вибору не було.

Євген стиснув руку Анни.

- Відпусти мене! - прошепотіла вона.

- Нізащо.

Він зібрав усі сили й різко підтягнув її вгору.

Анна встигла зачепитися за карниз і дотягнутися до труби. Вона зістрибнула на сусідній балкон, подряпавши коліна, але залишилася ціла.

Євген кинув останній погляд на Матвієнка. 

- Бувай.

І стрибнув.