Розділ 14. Покинутий завод

Євген приїхав на місце за десять хвилин до призначеного часу. 

Старий завод стояв за містом, оточений іржавим парканом і бур'янами. Вікна були вибиті, двері - напівзруйновані. Усередині панувала темрява.

"Це пастка. Вони просто хочуть мене знищити."

Але він усе одно пішов уперед.

Його кроки луною розсходилися по бетонній підлозі. У повітрі пахло іржею та вологою.

Він рухався повільно, прислухаючись до кожного звуку. 

Раптом - шерех. 

Єаген різко обернувся.

Темрява. Тиша. 

Він зробив ще кілька кроків... 

І раптом голоси. 

Десь унизу.

Він помітив металеві сходи, що вели в підвал. Голоси були глухими, але чіткими.

- Все готово? - спитав хтось із холодною байдужістю. 

- Так. Його ліквідують завтра.

Євген завмер.

Його серце калатало.

Вони говорили про нього.

Він нахилився вперед, щоб краще почути, але під його ногою тріснула дошка.

Голоси різко обірвалися. 

Настала мертва тиша. 

А потім...

КРОКИ.

Швидкі, важкі кроки просто в його напрямку.

Євген кинувся назад, стрибнув за бетонну колону.

Хтось вийшов нагору.

Чорна фігура у сутінках.

Євген затримав дихання. 

Незнайомець повільно оглянув зал, потім дістав телефон і щось набрав.

Телефон у кишені Євгена завібрував. 

Чорна фігура різко повернула голову в його бік.

Він його бачив.

- Ти зробив велику помилку, вчителю.

І тоді Євген побіг.

Позаду гримнули кроки. 

Вони гналися за ним.

Він вистрибнув через розбите вікно, вдарився об землю й миттєво піднявся на ноги.

Завод залишився позаду.

Йому вдалося втекти.

Але тепер він знав точно: 

Завтра його вб'ють.