Тінь системи

Розділ 11. Після темряви

Ранок зустрів Євгена похмурим небом. Хмари здавили місто, ніби готуючись обрушити на нього щось більше, ніж просто дощ.

Він стояв перед дзеркалом, розглядаючи сліди на своїй шиї. Вони були реальні. Це не сон, не галюцинація - його справді душили.

Телефон лежав на столі, екран чорний, ніяких повідомлень. Ні натяку на те, що сталося цієї ночі. Але всередині нього все ще звучав той голос, той сміх.

Євген знав, що це було попередження. "Не втручайся."

Але він не міг зупинитися.

Він увімкнув ноубук і ще раз відкрив свої файли - знімки документів, свідчення, переписки вчителів, які брали хабарі. Він був занадто глибоко у цій справі, щоб просто кинути.

Хто дуже хотів, щоб він зник.

Але після того, що сталося цієї ночі, він відчував не страх.

Він відчував лють.

Якщо ці люди були готові піти так далеко, значить, вони боялися його дій.

А якщо вони боялися - значить, він мав шанс їх знищити.

Євген вдягнувся, кинув ноутбук у сумку і вийшов з квартири. Попереду був новий день, і він знав, що це лише початок.

Наступний крок

Коли він вийшов на вулицю, то відчував на собі погляд.

Десь серед натовпу хтось дивився на нього.

Євген різко обернувся.

Але там нікого не було.

Тільки вітер і вологе повітря після нічного дощу.