Євген борсався, намагаючись вирватися з холодних пальців, що стискали його шию. Його легені горіли, у голові гуло, а темрява ставала дедалі щільнішою.
- Ти не повинен був втручатися, Євгене, - прошипів голос, що лунав з усіх боків.
Він відчував, як його свідомість затухає. Але раптом у пітьмі спалахнуло світло.
Євген не розумів, звідки воно взялося. Але воно було там - маленька, крихітна точка у чорному просторі.
І з кожним його вдихом світло ставалояскравішим.
"Не піддавайся."
Голос у його голові був не таким, як у темних сил, що його оточували. Цей голос був його власним.
З останніх сил Євген зірвав руки зв своєї шиї і рвонувся до світла.
Чорні постаті навколо завили, наче звірі, що втрачали здобич.
Він пробіг крізь них, не зупиняючись. Його ноги торкалися бетонної підлоги, але тепер він відчував тепло.
Світло розросталося.
Кроки стали гучнішими.
А потім усе вибухноло білою порожнечею.