Розділ 7. Темрява забирає

Євген рвучко прокинувся, хапаючи ротом повітря. Його легені горіли, ніби він тільки що довго був під водою. Серце билося так гучно, що він чув його відлуння у скронях.

Що це було? Сон? Галюцинація?

Він схопив телефон. 3:12.

Той самий час.

Його пальці були вологі від холодного поту, але він все ж натиснув кнопку блокування. Екран загорівся, і на ньому знову висіло повідомлення.

"Ти вдома, Євгене. Ми теж."

Ніяких дзвінків, ніяких сповіщень про доставку. Просто повідомлення. 

Він повільно підвів голову, дивлячись на двері. Було тихо. Занадто тихо.

Він знав, що повинен щось зробити. Але що? Викликати поліцію? Вони просто скажуть, що це чийсь жарт. Вибігти з квартири? А що як за дверима його вже чекають?

Він проковтнув слину і, тремтячи, встав із ліжка. Повітря у квартирі змінилося. Воно стало густішим, важчим, наче кімната наповнилася невидимою присутністю.

Його босі ноги торкнулися холодної підлоги. Він зробив крок уперед.

А потім почув це.

Шурхіт.

Не просто звук. Це було щось більше. Це було так, ніби хтось повільно, дуже повільно, пересував ноги по підлозі, не бажаючи, щоб його почули. 

І це було не у сусідній кімнаті. 

Це було прямо за його спиною.

Євген не мав часу думати. Він рванувся вперед, до вмикача світла. Але коли натиснув кнопку - нічого не сталося. 

Темрява не зникла.

І тоді він відчув дихання у себе на шиї.

Холодне. Чуже. 

Занадто реальне.

Він закричав, але його голос потонув у темряві.

Темрява його забрала.