Розділ 6. Вони прийшли вночі

Євген не пам'ятав, коли заснув. Темрява за вікном була непроглядною, а дощ, що почався ще ввечері, монотонно стукав у шибки. Цого тіло було втомлене, але мозок не давав йому спокою. Він відчував, що щось станеться.

О 3:12 ночі його розбудив дивний звук.

Спочатку він подумав, що це просто вітер, але потім... Щось легке, майже нечутне, ковзало підлогою в сусідній кімнаті. Євген затримав дихання. 

Хтось був у квартирі.

Він повільно потягнувся до телефону, що лежав на тумбочці, але раптом щось ще сильніше стиснуло його серце - екран був увімкнений. І на ньому було нове повідомлення.

"Ти вдома, Євгене. Ми теж."

Його пальці похололи. Як вони змогли?...

Євген обережно зісковзнув із ліжка, намагаючись не видавати жодного звуку. Його квартира була невеликою - спальня, кухня, коридор. Якщо хтось проник сюди, вихід був лише один.

Він прослизнув до дверей і ледь помітно відчинив їх. Коридор був темним. Але він відчував присутність когось ще. 

І тоді він побачив це. 

В куточку кухні, там, де світло з вулиці ледь пробивалося через жалюзі, стояло щось. Не зовсім людина. Не зовсім тінь.

Темний силует, що не рухався, але його очі блищали у пітьмі.

Євген не міг дихати. Він не міг поворухнутися.

Фігура повільно нахилила голову набік, ніби вивчаючи його. 

- Не рухайся, - сказав голос, що не належав нікому.

І в цю мить світло згасло.

Євген відчув, як невидимі руки стискають його горло.

Темрява.

Холод.

Шепіт.

А потім... тиша.