Розділ 3. Невидимі загрози

Євген Савченко сидів у маленькому кафе неподалік школи, стискаючи чашку чорної кави. Перед ним на столі лежав телефон, на екрані якого було лише одне повідомлення від невідомого відправника:

"Залиш це, покине пізно."

Він провів пальцем по екрану і вимкнув телефон. Страх? Можливо, але водночас це означало, що він наближаеться до чогось важливого.

Журналіст, з яким він домовився зустрітися, з'явився через кілька хвилин. Це був чоловік років сорока, трохи зарослий, із втомленими очима та блокнотом у руках.

- Савченко, так? - привітався він, сідаючи навпроти.

- Так. Дякую, що погодилися зустрітися.

Журналіст кивнув, розгортаючи блокнот.

- Ви сказали, що маєте докази корупції в школах. Це серйозне звинувачення.

- У мене є учні, які готові розповісти, як їх змушували здавати гроші на "благодійні внески", як оцінки виставлялися ще до контрольних робіт. А найголовніше - я бачив документи, які це підтверджують, - Євген говорив тихо, але впевнено.

Журналіст підняв погляд.

- Це добре, але чи ви розумієте ви, з ким зв'язалися? Освітня система - це тільки верхівка айсберга. За нею стоят набагато серйозніші люди.

Євген трохи напружився.

- Думаєте, вони зупиняться перед тим, щоб... - він не договорив.

Журналіст важко зітхнув.

- Вони не просто можуть зупинити вас. Вони можуть зробити так, що ви зникнете. 

Євген мовчав. Він знав, що ступив на небезпечний шлях, але здаватися зарас було б зрадою всіх тих, хто вірив у нього. 

- Якщо опублікуємо це, - сказав журналіст, - ви маєте бути готові до наслідків.

- Я готовий, - відповів Євген, хоча сам собі ще не до кінця вірив.

Вони обговорили деталі, домовившись передати перші матеріали найближчим часом. Журналіст вийшов першим, а Євген ще трохи посидів, вдивляючись у вікно.

Він не знав, що вже цієї ночі хтось почне стежити за його будинком.