Частина 1. Розділ 1. Тиша перед бурею

Євген Савченко сидів за старим дерев'яним столом у кабінеті трудового навчання. Його пальці механічно крутили гвинтик, а погляд був прикутий до вікна, за яким виднілися похмурі будівлі міста.

Дзвінок, що сповістив про початок уроку, змусив його повернутися до реальності. У клас заходили учні: дехто весело спілкувався, дехто мовчки займав свої місця. Серед них був Ілля - хлопець із небагатої родини, який мав справжній талант до роботи з деревом. Євген часто бачив, як він затримується після уроків, щоб доробити проєкти, яких інші навіть не намагалися робити.

- Отже, сьогодні продовжуємо працювати над макетами будинків, - сказав Євген, проходячи між рядами.

Учні почали діставати свої заготовки, коли двері кабінету відчинилися. До класу зайшов Данило, син місцевого депутата. Його погляд випромінював зверхність.

- Савченко, дай мені свою роботу, - звернувся він до Іллі, навіть не дивлячись у його бік.

- Але... я ще не закінчив, - тихо відповів хлопець.

- Мене це не хвилює, - Данило насупився. - Просто віддай.

Євген відчув, як у ньому закипає гнів. Він бачив подібні сцени не вперше, але цього разу вирішив не мовчати.

- Даниле, в нашому класі всі працюють самостійно. Якщо тобі потрібен проєкт, зроби його сам, - сказав він спокійно, але твердо.

Данило з викликом подивився на нього.

- Та мені не потрібен цей твій трудовий! Я й так отримаю п'ятірку, як і завжди.

Євген стиснув кулаки. Ось воно. Він знав, що діти впливових батьків мають "гарантовані" оцінки, але чути це вголос було особливо огидно.

- Ти можешь отримати тільки ту оцінку, яку заслужиш, - спокійно відповів він. 

Данило посміхнувся.

- Побачимо, - кинув він і вийшов із класу, грюкнувши дверима.

Євген глибоко вдихнув. Він знав, що цей день стане початком його боротьби. Він ще не уявляв, наскільки далеко це зайде, але вже тоді зрозумів: відступати він не буде.