Глава 17 — «Бездоганний інструмент»

Голос звучав спокійно, але в ньому відчувалася гордість. У затемненій кімнаті, заповненій голографічними дисплеями, зібралися ті, хто керував Системою. 

— Жодного провалу, жодного коливання. Олекса виконує завдання з точністю машини. 

— Це і є його суть, — відповів хтось із присутніх. — Він не ставить питань, не відчуває сумнівів. Це більше, ніж солдат. Це чистий алгоритм у людській оболонці. 

На центральному екрані змінювалися кадри: тіла ліквідованих цілей, операції, виконані за мінімальний час, без зайвого шуму. 

— Система розвивається, — сказав інший голос. — Але ще є загрози. 

Зображення змінилося. Тепер на ньому були люди — невелика група, що переховувалася в занедбаному районі. Виглядали вони хворими, виснаженими. Але головне — вони не підкорялися правилам. 

— Вірусні, — промовив один із керівників. 

Всі в кімнаті знали, що означає це слово. «Вірусні» — ті, на кого не діяла корекція Системи. Вони зберігали пам’ять, розвивали незалежне мислення, могли передавати свої ідеї іншим. Такі люди були небезпечні. 

— Вірус поширюється, — продовжив голос. — І це загроза рівня червоного коду. 

Хтось на мить замислився. 

— Якщо він такий ідеальний… нехай покаже це. 

— Ви пропонуєте відправити його на зачистку? 

— Саме так. Він має ліквідувати всіх носіїв. Жодних свідків. 

М’яке світло загорілося в кімнаті. 

— Викликайте Олексу. 

Завдання 

Олекса сидів у порожній кімнаті, коли перед ним з’явилася голограма. 

— Мета підтверджена. Загроза рівня червоного. Ліквідувати. 

Зображення змінилося. Він уважно вивчав обличчя «вірусних». 

— Зрозуміло, — відповів він. 

Він не питав, чому ці люди мають померти. 

Бо питання — це слабкість. 

А Олекса не мав слабкостей. 

Він піднявся, взяв зброю і вийшов у ніч.