Глава 15 — "Ті, хто пам’ятають"

— Ти впевнений? — Ася дивилася на Олексу з прихованою тривогою. 

Вони стояли біля закинутого заводу на околиці міста. Місце виглядало покинутим, але Олекса відчував: за цими стінами ховається щось більше. 

— Я більше не можу жити в брехні, — відповів він. 

Ася кивнула і постукала у величезні металеві двері. Кілька секунд — і вони з гуркотом відкрилися. 

Всередині було темно. Лише десь углибині мерехтіли блакитні вогні. 

— Заходьте, — сказав голос із тіні. 

Рада тих, хто пам’ятає 

Вони опинилися в просторій залі, де працювало з десяток людей. Усі вони переглядали старі файли, ламали кодові структури, переглядали архіви пам’яті. 

— Це і є ті, хто борються з Системою? — запитав Олекса. 

— Ми не боремося, — пролунав низький голос. 

З темряви вийшов чоловік років сорока, широкоплечий, із серйозним поглядом. 

— Ми просто пам’ятаємо. 

— Хто ти? 

— Данило. Колись мене теж стерли. Але я знайшов спосіб повернути себе. І не лише себе. 

Він обвів залу рукою. 

— Ми всі тут — ті, хто зумів відновити спогади. Система не контролює нас більше. 

Олекса озирнувся. Люди навколо здавалися різними — хтось схожий на інженера, хтось на лікаря, а хтось… 

— Він теж працював у Реконструкції, — сказав Данило, помітивши, як Олекса дивиться на високого чоловіка в чорному одязі. 

Олекса підійшов до нього. 

— Ти знаєш, як вони це роблять? 

— Я знаю більше, — чоловік подивився прямо в очі Олекси. — Ти був найкращим. Ти не просто жертва. Ти той, хто повинен був утримувати систему стабільною. 

— Я? 

— Так. Але тепер ти тут. Значить, щось змінилося. 

— Я згадав. 

— Це добре, — Данило підійшов ближче. — Бо якщо ти пам’ятаєш, то тепер маєш вибір. 

Олекса задумався. 

— Ви хочете повстання? 

— Ми хочемо правду. А як її досягти — це вже питання часу. 

Він показав на великий екран, на якому світилися тисячі рядків коду. 

— Система тримається на брехні. Вона не така всесильна, як здається. Вона залежить від нас. Ми її живимо. 

— Як її зламати? 

— Є спосіб, — сказав чоловік. — Але це ризик. 

Олекса усміхнувся. 

— Вибір уже зроблено.