Глава 9 — Перезавантаження

Темрява. 

Свідомість виринає повільно, наче крізь густий туман. Голова гуде, в очах мерехтять плями. Він лежить на холодній металевій поверхні. Піднятися складно, тіло немов забули налаштувати на рух. 

— Ти прокинувся, — лунає рівний голос згори. 

Олекса розплющує очі. Над ним схиляється силует у сірому. Обличчя нечітке, світло б'є в очі. Він не пам'ятає, хто він. Не пам’ятає, де знаходиться. Але в голові звучить одна єдина інструкція: «Працюй.» 

— Ідентифікуй себе, — наказує голос. 

Губи самі формують відповідь: 

— Олекса. Відділ Реконструкції. 

Голос киває — чи то схвалення, чи просто констатація факту. 

— Ти знаєш, що маєш робити? 

Олекса мовчить. Відповідь є. Закладена глибоко в підкірці, вона спливає автоматично: 

— Виявляти. Оцінювати. Виконувати. 

— Добре. 

Лунає сигнал. Двері відчиняються. Олекса, все ще спираючись на руки, повільно підіймається і виходить у коридор. 

Світ навколо знайомий. Високі стіни зі сканерами, стерильний запах. Він працював тут раніше. Але коли? Як довго? 

В кишені бренькає пристрій. Він витягує його — планшет із завданням. Екран мерехтить, слова пливуть перед очима. 

Об'єкт 17-А. Локація: Сектор 4. Порушення: невідоме. Дії: спостерігати, оцінити ризики, усунути, якщо потрібно. 

Олекса блимає. Це завдання. Це його робота. І він знає, як діяти. 

Він вирушає вперед, але глибоко всередині зароджується дивне відчуття. Ледь вловима тріщина в ідеальній картині. 

Йому не потрібно нічого пам’ятати. 

Але чому тоді здається, що він уже був тут раніше?