ТОМ 9 "Сповідь"

      Дощ дрібно стукав по бруківці порту, залишаючи на землі мерехтливі калюжі. У повітрі стояв запах мокрої солі й іржі, а темрява ночі лише посилювала тишу, яку порушував лише шелест вітру. Двоє офіцерів, загорнуті в довгі дощовики, рухалися між рядами контейнерів, тримаючи в руках ліхтарики. Їхні промені пробивали густий серпанок, висвітлюючи напівзатерті номери на боках металевих коробок.

— Тут десь має бути… — пробурмотів один, зупиняючись перед черговим рядом.

Їхні кроки відлунювали в порожньому просторі, поки ліхтарі зрештою не висвітили потрібний номер: 14. Контейнер стояв на краю причалу, оточений темрявою, мов чекала на свій момент у цій грі.

      Підійшовши до нього вони помітили, плями темної крові були на дверях контейнера, відкривши двері з нього вилилось багато крові, посвітивши ліхтарем в середину, вони ошаленіли побачивши там гору трупів. Усі були з перерізаними горлами і відрізаними руками, а по середині висів чоловік в смокінгу з листом на грудях. Взявши лист вони прочитали: «Фредерік загинув від рук РОНІНА», після чого офіцери вийшли і почали викликати підмогу. Наступного ранку, слідчий почав обшукувати місце злочину, ходивши навколо він думав: «Вже третій за місяць і це також бос мафії».

        Санчо Панса сидів у напівтемній квартирі, освітленій лише тьмяним світлом лампи на столі. Вікна були зашторені, і через них не пробивалося жодного промінчика денного світла. У повітрі стояв затхлий запах тютюну, а поруч із ним валялася недопита чашка кави, яку він давно забув допити. Він сидів на краю дивана, зігнувшись і тримаючи голову в руках. Його пальці судомно стискали волосся, ніби він намагався витягти з себе думки, які знову і знову пронизували його свідомість. Його очі були почервонілі й порожні, обличчя напружене, а на губах застиг вираз болю. Санчо відчував себе розбитим. Усередині нього не залишилося нічого, крім гіркоти і ненависті до себе. Кожна хвилина, кожна секунда повертала його до того моменту, коли він втратив Дашу. Він звинувачував себе за те, що не захистив її, що був сліпим, не помітивши небезпеку. Його погляд упав на стіл, де лежали фотографії Даші. Він провів пальцем по одному з її портретів, ніби хотів відчути тепло її усмішки, яке завжди здавалося йому справжнім порятунком.

— Пробач мені, — прошепотів він, голосом, який зірвався і майже розчинився у тиші кімнати.

Його плечі здригалися від беззвучних ридань. Санчо був у пастці — між бажанням повернути час і ненавистю до світу, який забрав у нього те, що він любив понад усе. Він почав кудись збирати, взяв піхву з катаною, пістолет і темний плащ.

     Через декілька годин він приїхав до театру, зайшовши туди він підійшов і сів поряд з один із босів мафії:

• Як вистава? – запитав хлопець сівши поряд
• Скучно, нічого епічного немає – відповів бос допиваючи келих вина,
• Да, тут не хватає стрілянини, - після чого він дістав пістолет і вистрілив

Через хвилину почалась паніка, охорона забігла на балкон, встигнувши побачити тільки як хлопчисько стрибає з нього і залишає активовану гранату. Виходячи з залу він почув вибух, після чого сів в машину і поїхав відпочивати.

       Декілька тижнів після смерті Даші хлопця ніхто не бачив і не чув ні слова де він міг бути, він залишив лише лист: « Я не бажаю більше втрачати близьких мені людей, я виходжу з гри», після чого всі інші також покинули мафіозні справи. Даніель почав розвивати бізнеса, відкривши ще декілька барів і ресторанів по цілій Італії, Марія почала розвивати бізнес полеглої Анни і виховувати її дочку Ванессу на ой час їй вже було 2 роки. Влад в свою чергу почав працювати моряком, він розвинувся і почав масово ловити рибу після чого відкрив багато магазинів з свіжою рибою. Антоніо на той час заволодів більшою половиною Сицилії але не чіпав їх, Ірина в той час жила своє життя працюючи на свого боса, з яким в неї був роман. Інші люди які були в мафії або почали працювати з Даніелем, або вийшли з сім’ї і почали спокійно жити.

     Перед Різдвом Даніель заїхав до Влада, зайшовши в будинок, він помітив багатьох дітей, які бігали по будинку, Влад почав допомагати дітям без батьків і вирішив влаштувати їм свято, дім був прикрашений гірляндами а в залі стояла ялинка яку він прикрашав разом з дітьми. Помітивши Даніеля Влад поставив маленьку дівчинку на підлогу і підійшов до нього, обнявшись чоловіки почали розмовляти про вечерю, на яку минулий бос мафії хотів покликати свого друга. Влад погодився і сказав, щоб їхня сімейка приїжджала до нього.

     В день Різдва всі сиділи на святковим столом, Марія гралася з дітьми і доглядала з Ванессою, а Даніель з Владом вийшли покурити і поговорити:

• Читав новини? – запитав Даніель дістаючи цигарку
• Про нього? – спокійно запитав Влад
• Так про нього, тобі не здається що з цим потрібно щось робити? – сказав Даніель хвилюючись за хлопця
• Ти знаєш де він, я поїду до нього – сказав Влад поправляючи пальто
• В том і проблема, він після вбивства переїжджає і тому його складно знайти навіть людям Антоніо.
• Добре, потрібно якось заманити його, щоб він сам приїхав, а то ще декілька тижнів і він сам піде вбивати Антоніо і точно загине, - сказав Влад докуривши сигарету.

Почекавши Даніеля вони зайшли в дім і продовжили святкувати. Наступного ранку Марія прокинулась від стуку в двері, відкривши їх там стояв Санчо Панса, весь в крові і з пістолетом в рука, хлопець був в порваному одязі і декількома порізами на обличчі, по виду він ніби не спав декілька днів, його руки були розбиті а волосся відблискувало світло ранішнього сонця. Нічого не сказавши Марія вийшла і закрила двері, після чого запитала:

• Що з тобою, де ти був? – запитала вона
• Мені потрібна інформація про Антоніо, де він зараз, - не відповівши на питання сказав хлопець,
• Тобі треба перепочити, ти весь в крові на тобі живого місця немає, і сховай нарешті зброю тут діти.