ТОМ 8 "Кінець?"

 Сидячий за столом Влад, читав новини, як почув що його хтось кличе з кухні, зайшовши туди він побачив Назара який стояв на колінах, а перед ним той самий мафіозі, намагаючись зупинити вбивцю він чує вистріл, після чого Влад прокинувся в холодному поті у себе в ліжку. Підвівшись і взявши сигарету, Влад вийшов на подвір’я, він стояв і дивився на небо думаючи про життя. Сівши за слід  у невеличкій але затишній кухні він дістав револьвер, зарядивши одну кулю казав: «Пощастить мені чи ні, зараз перевірю», прокрутивши барабан він підніс дуло пістолету до голови і вистрілив. Після клацання він поклав пістолет на стіл і пішов спати зі словами: « Ну видно не цього разу».

    Наступного ранку Даніель приїхав забрати Влада в бар, щоб відпочити і порозмовляти. Зайшовши в дім він зразу помітив на кухні револьвер заряджений лише однією кулею, а під столом стояли пляшки з під алкоголю. Зайшовши в спальню до хлопця Даніель почав його будити, в той момент як Влад почав збиратися Даніель його критикував і кричав:

• Ти до сьогодні будеш гратися з життям Влад, тобі не набридло? Заспокойся вже його немає уже два місяці, а ти ніяк не можеш його забути, - сказав Даніель здержуючи сльози.

Влад нічого не сказавши голосно здихнув і пішов в машину. Приїхавши в бар Даніель дізнався, що Марію відвезли в лікарню так як в тої почалися схватки, злившись на себе чоловік знову сів в машину і направився до неї. Приїхавши йому не дозволили бути присутнім на родах і він тільки сидів чекаючи. Просидівши так декілька годин медсестра покликала Даніеля в палату, там його чекала його дружина Марія і нова дівчинка, яку вони назвали Ванесса. Взявши доньку на руки Даніель почав плакати від щастя, він не гадав, що стане батьком такого янголятка. Влад привітавши його, попросив вийти з палати, з Марією залишилась Анна яка її туди привезла, вийдучи з палати Влад повідомив босу що хоче залишити мафію і пропонує Даніелю теж саме, чоловік заперечивши цьому сказав:

• Потрібно завершити справу з Антоніо до кінця – сказав впевнено Даніель

Влад погодившись вийшов курити.

     Через тиждень Марії стало краще і лікарі говорили, що вона скоро зможе поїхати додому. В той день до Марії приїхала Анна, сидівши біля подруги дівчина почала розповідати гарні новини, під час їхньої розмови в кімнату заходить Даніель і декілька його людей. Наказавши дівчатам забирати дитину і їхати звідси, дівчата замешкавшись почали розпитувати його, той їм повідомив, що до лікарні під’їхали близько десяти машин, а в них люди Антоніо. Заспокоївшись дівчата зібралися і Даніель провів їх до чорного входу поцілувавши свою сім’ю, сподіваючись не останній раз. Лікарня була занурена у тишу, яка завжди огортає такі місця в ночі. Лише м’яке світло ламп у коридорах освітлювало довгі стерильно білі стіни. Даніель сидів у одній із палат разом із своїми людьми, обговорюючи наступний крок. Раптом тишу порушили важкі кроки, які луною розійшлися по коридору.

• Щось не так, - прошепотів один із його людей, і всі миттєво насторожились.

Двері раптово вибухнули, шматки дверей розлетілися в усі боки, і в приміщення ввірвались люди Антоніо. Вогні автоматів засліпили кімнату, і перший постріл розірвав тишу, як грім посеред ночі. Даніель кинувся до столу, перевернувши його, щоб створити тимчасове прикриття. Він швидко вихопив пістолет і почав стріляти, кожен його постріл був точним і смертельним. Один із нападників впав, а за ним ще двоє, які намагалися прорватися до дверей. Коридори наповнились хаосом. Лікарі й медсестри, які залишилися на зміні, ховалися за стінами, а звуки кроків, пострілів і криків відлунювали в кожному кутку. Даніель, рухаючись плавно, мов мисливець, перезарядив пістолет і кинувся в коридор. Один за одним нападники падали від його куль. Він рухався швидко, як тінь, з’являючись там де його найменш очікували. У його очах палав холодний вогонь – це був не просто бій, це була війна, і він боровся за кожен крок. Один з людей Антоніо вистрілив із автомата, пробиваючи стіну поруч із Даніелем. Той ухилився, витяг ніж і кинув його в мафіозі, який впав, хапаючись за горло. Даніель підняв з підлоги автомат і почав прочісувати коридори, зачищаючи кожен кут. Коли стрілянина стихла, у коридорі залишився лише Даніель. Його люди, які залишились живими,  вибігли зі своїх укриттів, задихані й ошелешені. У повітрі стояв запах пороху, а підлога була вкрита гільзами і темними плямами крові.

• Скільки їх було? – запитав один із його людей.

Даніель витираючи кров з обличчя, відповідає спокійно:

• Достатньо, щоб зробити це місце їхньою могилою.

Він кинув автомат на підлогу, поглянув на своїх людей і додав:

• Антоніо хотів війни. Тепер він її отримає.

Лікарня знову занурилась в тишу, але це вже була тиша перед ще більшою бурею.

    Тим часом дівчата під’їхали до салону Анни, зупинившись там за ними стала поліцейська машина, з якої вийшов офіцер. Підійшовши до дівчат, офіцер спокійним голосом попросив дівчат пред’явити документи. Дістаючи документи Анна помітила тату змії на лівій руці, після чого вона дістала пістолет і застрелила фальшивого офіцера поліції. Помітивши що другий також почав вилазити  з машини, вона сказала Марії нахилити голову а сама заводячи двигун отримала кулю  в плече. Їхавши Анна дістала кулю за допомогою ножа. Приїхавши до бару вони зустріли Дашу разом з Санчо, дівчина попросила їх відвести Марію з дитиною в безпечне місце. Анна зайшовши в бар замкнула його і пішла обробляти поранення від кулі. Через декілька хвилин вона почула кроки, глянувши в головну залу вона помітила п’ятнадцять чоловік, не знаючи що робити вона вирішила повеселитися, думаючи що це може бути в останнє. У напівтемряві бару, що пахнув дешевим алкоголем і старим тютюном, стояла Анна. В її руках блиснув ніж — єдина зброя проти п'ятнадцяти мафіозі, які зловісно усміхалися і повільно наближалися. Її очі горіли люттю і рішучістю, як вогонь, що вже не загасити. Перший удар прийшов швидко, і кров полилася на стару дерев'яну підлогу. Анна рухалася, як хижий звір, точна і смертельна, її ножем керувала не лише сила, а й холодний розрахунок. Кожен рух був витонченим танцем, що завершувався смертельною арією для тих, хто наблизився занадто близько. Її противники падали один за одним, та їх було занадто багато. Повітря наповнилося глухими ударами і передсмертними зойками. Анна вже не відчувала болю від порізів, які залишали на її тілі ножі ворогів. Її білі руки були червоними від крові, обличчя спітніле, але її погляд залишався незламним. Коли останній з мафіозі вдарив її ножем у бік, вона похитнулася, опустившись на одне коліно. Дихання було важким, кров текла на підлогу темними краплями. Усі, хто залишився, оточили її, впевнені у своїй перемозі. Анна підвела очі на них, усміхнувшись через біль. "Я завжди казала, що не вмію програвати, дякую за все мої друзі" — прохрипіла вона, витягуючи з кишені гранату. Чека відлетіла з легким металевим звуком. У наступну мить бар наповнився світлом і вибухом, що зруйнував усе навколо. Анна пішла так, як жила — красиво, жорстоко і до кінця.