ТОМ 7 "Знову разом"

 Сидячи в пустій квартирі Назар вирішив знову з’їздити до порту де поховали Валерію. Приїхавши туди він помітив, що порт знову освітлює повний місяць, так само як і рік тому, згадуючи що відбулося за пройдений рік чоловік посміхнувся і докуривши сигарету погасив її і поїхав до бару.

    За цей рік відбулось багато чого щасливого, Даніель разом з Марією зіграли весілля, а Влад почав відкривати свою рибну лавку. Анна відкрила свій салон краси, який назвала «Темна магія», назвала так з за принципу зайшла однією, а вийшла зовсім іншою немов магія серед білого дня. Санчо разом з Дашою купили будинок за містом і встигли з’їздити в Іспанію, де вони відпочивали декілька тижнів. Після весілля Даніель зробив ремонт в барі і своєму домі, сподіваючись, що в них скоро з’явиться дитина.

     З самого ранку Даніель зібрав усіх у барі, першим туди приїхали Назар з Владом, зустрівши їх хлопці посміялися і сіли чекати інших. Через пів години приїхав Санчо разом з Дашою і Анною. Сівши за стіл Даніель почав розповідати про нові території Антоніо і інших босів мафії. На той час Даніель без крові заволодів більшою половиною територій Сицилії, а Антоніо об’єднався з двома босами після чого убив їх забравши територію собі. Даніель попросив в усіх своїх людей допомоги, щоб зберегти життя мирного населення і не проливати багато крові. Після цих слів з тільки що під’їхавшої машини вийшов Антоніо з двома своїми людьми, діставши зброю вони почали обстрілювати бар, встигнувши зреагувати Даніель прикрив Марію своїм тілом, Санчо встигнув перевернути стіл тим самим прикривши Анну і Дашу, а Назар з Владом відскочили за стійку. Поїхавши Санчо відразу почав перевіряти чи нікого не поранили, підходячи до Влада, який ледь стримував свою агресію він помітив, що той тримає на руках сильно пораненого Назара, в нього влучило дві кулі одна в плече, яка пролетіла через нього, а інша в живіт, від якої він почав втрачати багато крові. Нічого не говоривши Влад взяв свого товариша на руки і поніс його в машину, Даніель бігши за  ним сказав Санчо, щоб той знайшов Антоніо і розвіз дівчат по домам.

    Приїхавши в лікарню Влад почав кричати, щоб привернути увагу, Даніель в свою чергу знайшов лікаря і попросив врятувати друга. Поклавши пораненого хлопця на операційний стіл, лікар попросив вийти всіх лишніх з палати, в той час не втративши ще свідомість Назар зірвав з своєї шиї мотузочку на якій був медальйон з фото Валерії і два кілечка. Забравши його хлопці чекали декілька днів в лікарні, після чого лікарі сказали, що вони можуть його навідати. Зайшовши в палату вони побачили свого товариша, чоловік був бліднуватий і перемотаний в районі животу і лівого плеча. Посидівши ще біля нього декілька годин Влад сказав:

• Бос можеш їхати я з ним залишусь – з радістю сказав чоловік відаючи йому ключі від машини.

Нічого не сказавши Даніель поїхав додому.

    Після того, як Санчо розвіз дівчат він поїхав шукати Антоніо, він гадав що втратить багато часу але знайшов самотньо стоячого чоловіка під єдиним ліхтарем, який освітлював вуличку, він підійшов і сказав:

• Ну і ну, не гадав що знайду тебе так швидко, не вмієш ти ховатися Антоніо – сказав хлопчисько виходячи з машини
• Так я і не ховався, - з легкою посмішкою сказав чоловік, - може зіграєм? – запитав бос мафії указуючи на стіл з шахами

Погодившись хлопець сів за стіл і почалась гра. Під єдиним ліхтарем вузької, тихої вулички шахова дошка на імпровізованому столі здавалася ніби сценою маленької вистави. Легкий вітерець розгойдував тіні від ліхтаря, які падали на кам’яну бруківку. Антоніо, одягнений у бездоганний чорний костюм, сидів із ледь помітною посмішкою на вустах, пальцями граючи фігурою короля, ніби насолоджувався процесом. Навпроти нього, спокійний, зосереджений, сидів Санчо Панса, тримаючи пальці над дошкою, як диригент над оркестром.

— Шахи — це, по суті, мініатюра життя, — мовив Антоніо, рухаючи конем. — Усі ми тут пішаки, якими керує сильніший гравець. А той, хто не вміє грати, зрештою потрапляє під удар.

Санчо кинув короткий погляд на свого суперника, потім перевів очі на дошку й повільно пересунув слона.

— Ви, здається, плутаєте пішаки з королями. Пішаки здатні дійти до кінця й змінити хід гри, якщо ними правильно керувати.

Антоніо посміхнувся холодно, нахилившись трохи вперед.

— Пішаки? А що з ними робити, коли вони починають заважати? Легко прибрати, поки вони не стали проблемою. Як, наприклад, одна сім’я, яка гадає, що може втекти від неминучого.

Його слова висіли в повітрі, як лезо ножа, але Санчо лише злегка підняв брову, ніби це його не вразило. Він пересунув ферзя, створюючи загрозу королю Антоніо.

— Шах, — спокійно сказав він.

Антоніо глянув на дошку, ледь нахмурившись, і відсунув свого короля.

— Ти граєш добре для хлопця, який наївно вірить у справедливість. Але чи не боїшся, що ця віра колись обернеться проти тебе?

Санчо, не піднімаючи очей, зробив останній хід.

— А ви забуваєте, що кожен король зрештою падає. Шах і мат.

Антоніо завмер, його посмішка зникла, коли він дивився на дошку. Але Санчо вже вставав, витираючи руки й беручи свою куртку.

— Ваш хід по життю надто прямолінійний, — мовив Санчо, кидаючи на Антоніо спокійний, але пронизливий погляд. — Пам’ятайте, ваша сім’я впаде швидше, ніж моя.

Він зник у темряві вулички, а Антоніо ще кілька хвилин сидів за столом, вдивляючись у фігури. Вуличка знову стала тихою, але в повітрі залишилася напруга — мовчазне нагадування про те, що ця гра була лише початком. Антоніо мовчав кілька секунд, спостерігаючи за тим, як Санчо Панса віддалявся в темряві. Але раптом він різко підвівся й гукнув:

— Чекай, хлопче! Ще одна гра. Цього разу на справжній інтерес. Я готовий віддати тобі Ірину.

Санчо зупинився на мить, його постать у слабкому світлі ліхтаря виглядала невимушеною, але у напрузі було щось невидиме. Він озирнувся через плече, його обличчя було все таким же спокійним, як і під час гри.