ТОМ 6 "Сяйво свічки"

  Цілий день людей не було і Марія вирішила закрити бар, в Сицилії з самого ранку не було світла ніхто не розумів чому. Під вечір Марія попросила Анну запалити свічку, яку поставили на стіл по серед закладу, сівши за нього дівчата знову почали згадувати Валерію, яка загинула декілька тижнів тому, сидячи в легкому світлі від свічки дівчата почали сумувати, через деякий час до бару під’їхала машина з якої вийшла Даша, вона була не одна з нею приїхав Санчо Панса, той самий хлопець, який сам міг пограбувати банк, після того моменту він приєднався до сім’ї і почав жити разом з Дашою, Санчо Панса у свої 17 років був вражаюче спокійним і розважливим хлопцем. Його обличчя завжди прикрашала тепла, щира посмішка, яка ніби говорила, що він завжди знає, як впоратися з будь-якою ситуацією. Русе волосся м’яко спадало на чоло, а його яскраві блакитні очі випромінювали ясність і впевненість. Його кремезна постать і впевнена хода підкреслювали внутрішню силу, яка гармонійно поєднувалася з розумом. Санчо не піддавався паніці навіть у найгостріших моментах. Він завжди знаходив потрібні слова і приймав правильні рішення, які дивували навіть старших за нього.

— Цей хлопець ніколи не втрачає спокою, — часто говорили про нього, дивуючись його здатності залишатися незворушним.

І це була правда: Санчо ніби народився, щоб бути тією опорою, на яку можна покластися в будь-який час.

Зайшовши в приміщення вони привіталися з дівчатами і сіли разом з ними за стіл, з часом приїхав Даніель з Владом, Марія зразу побігла обнімати свого нареченого, вони вже запланували весілля в квітні цього року, а Влад зайшовши привітався з усіма і пішов налити собі пива, повсідавшись всі чекали і думали чи прийде Назар. Через кілька хвилин в бар заходить Назар, лише одна свічка освітлювала темряву, кидаючи тремтливі відблиски на старі дерев'яні стіни. Назар сів за стіл, тримаючи в руці наполовину порожню склянку. Його погляд був спрямований у невидиму далечінь, але думки невідступно повертали його до минулого. Минуло кілька тижнів із моменту, як він втратив Валерію, але біль не зник. Вона залишилася в його пам'яті такою ж живою, як того дня, коли він востаннє бачив її посмішку. Згадка про її сміх, про її дотики була для нього одночасно розрадою і карою. Назар уже не був тим, ким був раніше. Втрата зробила його сильнішим, але ця сила мала крижані обриси. Він став мовчазним, холодним і ще більш рішучим. У ньому кипіла лють, але вона була приборкана, перетворившись на гостру рішучість діяти. Він пообіцяв собі, що помститься. Він знав, хто винен, і знав, що ця нічна темрява — лише початок шляху. Свічка миготіла, кидаючи світло на його обличчя. Його очі, раніше наповнені теплом, тепер нагадували крижані голубі озера — спокійні, але смертельно небезпечні. Назар відпив ковток, поклав склянку на стіл і тихо сказав сам до себе:

— Вони відчують те, що відчув я.

Заспокоївшись всі сіли за стіл і почали згадувати минулі часи, а що ще робити коли немає світла, всі почали згадувати свої історії за останній час. Першим почав Влад:

• Ох, пам’ятаю одного разу сидів я в барі, це було так місяців три тому, просидів я там до приїзду поліції, - сказав Влад посміхаючись – в тому барі я зустрів гарного співрозмовника, він був гарно одягнений, спокійний і звичайно ж п’яний…

Сидячи з ним Влад вів розмову, дізнавшись більше про одне одного після половини пляшки мартіні, хлопець здивувався, що він п’є з минулим мером Сицилії, якого перевибирали п’ять разів. Сидівши так і розмовляючи до них підійшли мафіозі, не впізнавши Влада вони почали вимагати з нього гроші і гадали, що він був якимсь багатієм разом з Марті, минулим мером. Вставши з за столу Влад почав п’яним голосом кричати на них, ті в свою чергу дістали пістолети і направили на нього, той не чекаючи вибив пістолети з їхніх рук і двома ударами розбив кожному ніс, Марті здивувався і сказав: «Не проти якщо я приєднаюся?», врізавши мафіозі, який почав підводитися, Влад оцінив удар мера і побачивши як в бар заходять ще мафіозі запропонував йому парі: «Хто більше покладе, а той хто програє пригощає випивкою», погодившись мер з двох ударів виключає одного з мафіозі, який тільки зайшов в приміщення, після чого почалась метушня, літаючі пляшки з алкоголем, перевернуті столи, кучу розкиданих цигарок. Через деякий час все скінчилось, Влад з Марті сіли рахувати, не почавши рахувати вони дістали уцілівшу пляшку віскі відкрили її і випили, а потім коли приїхала поліція, Марті попросив в них закрити на це очі, після того як офіцер впізнав минулого мера, він погодився з ним і відвіз його і Влада додому, після цієї події Влад по суботам ходить в той бар до свого нового знайомого Марті.

    Здивувавшись цій історії Даніель нагадав йому, що той приїхав не до себе додому, а до них з Марією, після чого всі почали сміятися ще голосніше. Заспокоївши веселих друзів Даніель сказав:

• У нас з Марією була пригода, коли ми вибирали  їй сукню і … - не давши сказати Марія перебила його -
• Чого ти розповідаєш історію про сукню, хай почують історію про те, як ми плавали на острови відпочивати – розсміявшись Даніель погодився,

Одного теплого дня Марія з Даніелем вирішили поплисти на один острів, який був для майбутніх наречених, той острів був зовсім не далеко від Сицилії але добратися до нього можна лише на човні. Припливши на острів на якому вони були повинні жити три дні, на перший день нічого дивного не було, пара просто гуляла по пляжу і Даніель пообіцяв Марії що вони попливуть до її батьків в Америку, щоб там познайомитися, другий день, гуляючи по старовинних вуличках, вони натрапили на місцеву легенду про заховані скарби піратів, які нібито лежать у печері на південному узбережжі. Марія, завжди готова до пригод, наполягла на тому, щоб знайти цю печеру.

— Ти ж розумієш, що це просто казки? — посміхнувся Даніель, коли вони йшли вузькою стежкою серед скель.

— А раптом ні? До того ж, трохи пригод нам не завадить, — відповіла Марія, грайливо підморгнувши.