«Тінь, що спостерігає» – Частина 17

Вони вже пройшли половину коридору, коли сигнал раптово змінився. Він став різким, гострим, наче удар електричної хвилі, що пробиває свідомість. Том відчув, як груди стискає холодний страх.

— Що це? — спитав Джейк, стискаючи руку на планшеті.

Сара нахилилася над екранами, намагаючись розшифрувати сигнали.

— Це… переписування! — промовила вона тихо. — Вони намагаються впливати на одного з нас.

Том відчув, як погляд зосереджено падає на Ліна: система вибрала його для тесту. Серце Ліна калатало швидко, тіло тремтіло, а свідомість почала плутатися.

— Лін! — крикнув Том, — тримайся!

Джейк зробив крок уперед, спробувавши фізично стабілізувати друга:

— Ми тут! Не дозволимо їм переписати тебе!

Лін хрипко вдихнув, але його очі дивилися кудись у порожнечу, ніби сигнал вже проникнув у його думки. Том відчував, як спогади і емоції Ліна змішуються з чужими фрагментами, а система реагувала на паніку.

— Сарооо… — пробурмотів Лін, але голос звучав віддалено.

Сара терміново вводила команди на планшеті:

— Потрібна синхронізація! Ми повинні координувати дії, інакше система його “перепише”!

Том взяв Ліна за плече і глибоко вдихнув:

— Лін, слухай нас! Ти сильний, ми разом. Контролюй дихання, пам’ятай — сміх і концентрація!

Джейк нахилився над Ліном, жартуючи крізь напруження:

— Так, ти не один! І якщо система спробує переписати твою історію — хай спробує!

Поступово хвилі сигналу стали слабшими, Лін зміг відчути опору від друзів. Його свідомість почала повертатися, і страх змішувався з легким гумором, що допоміг стримати переписування.

— Добре, — прошепотів Лін, — думаю, я… контролюю…

Сара кивнула:

— Відмінно! Ви всі разом сильніші. Це був перший серйозний удар, але ми витримали.

Том вдихнув, дивлячись на друзів:

— Пам’ятайте, що це тільки початок. Наступні кроки будуть ще складнішими.

Джейк підморгнув:

— І гумор не залишає нас ні на секунду. Хоча серце ще калатає…

Сигнал космосу трохи відступив, а Тінь, що спостерігала з висоти, ніби оцінювала реакцію команди. Том відчував дивне поєднання тривоги, азарту і командної підтримки, розуміючи, що вони більше не просто носії. Вони — учасники гри, де кожна емоція, кожен страх і кожна усмішка фіксуються системою.

— Наступний етап — перевірка нашої рішучості, — сказала Сара, — і ми повинні бути готові до всього.

Команда рушила далі, усвідомлюючи, що перша серйозна небезпека пройшла, але впереди ще більші виклики, а Тінь космосу продовжує спостерігати, чекаючи помилки.

Том, Джейк і Сара допомагали Ліну робити перші кроки після удару сигналу. Його дихання повільно відновлювалося, а свідомість стала яснішою. Команда мовчки спостерігала за екранами, де мерехтливі хвилі ще залишалися, нагадуючи про небезпеку.

— Ми впоралися, — тихо сказав Том, — але це було близько. Система не жартує.

Сара нахилилася над планшетом, її пальці швидко бігали по екранах:

— Добре, що ми синхронізовані. Це врятувало Ліна. Але сигнал ще активний, і він відстежує наші емоції.

Джейк усміхнувся, хоч і трохи напружено:

— Ну, принаймні, тепер ми знаємо, як грати за правилами. Паніка і страх — ні, гумор і контроль — так.

Лін злегка посміхнувся, все ще тримаючись за плече Тома:

— Дякую вам… Я відчував, що мене переписують. Але ви допомогли.

Том глибоко вдихнув, відчуваючи змішання тривоги та азарту:

— Це перший серйозний удар, але ми витримали. І тепер ми готові рухатися далі.

Сара кивнула:

— Наступний етап — більше активності від системи. Можливо, навіть інші носії. Ми повинні бути готові зустріти їх.

Джейк підморгнув:

— Інші носії? Звучить як нові пригоди. Можливо, навіть гумор на межі нервового зриву нам знадобиться.

Том відчував легке поколювання в грудях. Сигнал космосу не відступав повністю, а Тінь продовжувала спостерігати з висоти. Вони зрозуміли, що тепер кожен крок, кожен сміх і страх впливають на систему, а відступати вже нікуди.

— Потрібно рухатися вперед, — сказав Том. — І пам’ятайте: сміх, контроль і обережність — наші союзники.

І вони рушили далі, усвідомлюючи, що гра стає дедалі персональнішою, а космічна Тінь не залишає їх без уваги.